"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

замкнулась.
Я прорвався крiзь не┐ на Золотому руднику, де батько працював
будiвничим.
Ми йдемо полем. Батько й мати йдуть швидко i з обох бокiв, за руки,
пiдiймають мене вгору, i менi так весело i так гарно, що, коли вони мене
поставлять на землю, я благаю ┐х знов пiдiймати мене вгору... Це вражiння
польоту так захоплювало мене, що я весь завмирав од щастя i обертався на
птицю... Довго мене пiдiймали то вгору, то опускали вниз, i я переходив од
радостi до туги й навпаки. А потiм татко переступив через рiвчак з лiвого
боку дорогi┐, простягнув руку до верби, зелено┐ й гомiнко┐, i зiрвав з
не┐... вареника з вишнями.
Вареник був такий смачний, соковитий i солодкий.
Менi був один рiк.
Я потiм часто просив татка пiти зi мною до цi║┐ верби за варениками.
Але татко чомусь цього не робив.
Я катався з сином iнженера в дерев'яному ящику ца колiщатках. Я був за
пасажира, а вiн - за коня. Потiм ящик зупинився, бо "кiнь" захотiв
вiдпочити. Я почав пiдводитись, а "кiнь" в цю мить сiпнув... I мене боляче
вдарило пiдборiддям об гострий переднiй край ящика... Я плачу, а кров
залива║ менi шию i груди...
Ми ┐мо оселедця. I враз щось гостре й колюче застрягло менi в горлi...
Я подавився кiсткою з оселедця, а мати, блiда-блiда, з чорними од
розширених зiниць очима, пальцем витяга║ менi з горла кiстку... Я страшно
кричу...
Мати врятувала менi життя.
Потiм я :i;овго не мiг ┐сти оселедцiв.
Це теж було на Золотiм руднику.
А це - на Брянськiм. Туманнiсть вже зникла. Я розмовляв тiльки
росiйською мовою, був гордий i самолюбивий, жорстокий i нiжний, вередливий
i влюбливий. Любив передражнювати мою тiтку Клаву, що вiчно крутилась
перед дзеркалом, i показувати ┐й за спиною язика, не розумiючи, що вона це
бачила в дзеркалi.
I я думав, як вона могла це побачити сво║ю спиною, бо вона жалiлась
матерi, а мати за це мене била.
Менi дуже подобалось, коли одна смуглява й красива подруга матерi брала
мене собi на колiна. Од не┐ так гарно пахло i вона була така уютна й
хороша. Менi було вже п'ять рокiв. Я навiть був "великодержавним
шовiнiстом" i називав татового брата в других, що при┐жджав до нас
гостювати а Третьо┐ Роси, i його батька, татового дядю, негарним словом,
коли мати просила мене ┐х цiлувать.
А дядько й дiд були бородатi, в кожухах i брудних чоботях, димiли
смердючим тютюном, були дуже високi, довговусi й плювали на килим, хоч
мати й не дозволяла цього робить, навпаки, коли вона ┐м казала, що так
робити не слiд, вони смачно, з насолодою плювали, харкали й розтирали цю
гидоту сво┐ми намазаними дьогтем чоботищами.
Мати мене питала:
- Сыночек, почему ты не хочешь поцеловать своего дедушку? Я вiдповiдав:
- Потому что от него несет хохлом.
А мiй братик Коля, кирпатенький, товстенький, в теплих панчiшках, такий
ласкавий, трудолюбивий, послушливий i добрий, не гидував ┐х цiлувати,