"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Найди. - Побачимося ще раз i поговоримо про все.
Молодий чернець нiчого не вiдповiв, - здавалося, вiн навiть не чув цих
слiв. Залiзняк глянув на нього, з сумнiвом похитав головою i, взявши з
столу свою шапку, вийшов слiдом за служкою на монастирський двiр.
Як тiльки дверi за ним зачинилися" глибокий, тяжкий стогiн вирвався з
грудей ченця, i, закривши обличчя руками, вiн знесилено сiв на свiй
дерев'яний тапчан.



II

У просторому, але суворо чернечому помешканнi настоятеля Печорського
монастиря сидiли вже за столом, у трапезнiм поко┐, запрошенi гостi.
Мурований двоповерховий будинок, де були архiмандритськi поко┐, стояв
осiбно праворуч вiд Лаври, вiн притулився на схилi гори, що спускалася до
Днiпра крутими терасами, порослими виноградниками та квiтучими фруктовими
деревами, i тонув у ┐хнiх срiблисто-рожевих хвилях.
Архiмандритська трапезна була невеликою кiмнатою з неймовiрно товстими
стiнами, в котрих вузькi, заокругленi згори вiкна мали вигляд справжнiх
бiйниць; стеля трапезно┐ була склепiнчаста, i з вершка ┐┐, де сходились
кути, спускалася вниз люстра, або, точнiше сказати, панiкадило, весь
схiдний куток покою займали iкони, в центрi ┐х вирiзнявся великий образ
Iсуса Христа в багряницi й терновому вiнку, а обабiч його висiли
зображення преподобних подвижникiв Антонiя й Феодосiя Печорських. Перед
образами в кутку свiтилися три лампадки, а попереду стояв, помiж двома
ставниками з зеленими восковими свiчами, накритий чорним оксамитом аналой,
взагалi весь цей куток нагадував невеликий iконостас. Вiкна в трапезнiй
були вiдчиненi, в них заглядали розквiтлi гiлки вишень i груш, над якими
роями гули й метушилися бджоли. В покою стояв важкий дух ладану, та аромат
садiв, що лився в вiкна вкупi з ласкавим повiтрям, пом'якшував той дух до
нiжних пахощiв.
На почесному мiсцi, ближче до iконостаса, сидiв у глибокому крiслi з
високою спинкою сам iгумен печорський. Чорна камлотова ряса облягала його
маленьке, худорляве тiло, на головi був пiдкапок, скуфiйка, венецiанського
Оксамиту, з вишитим срiбним хрестом та адамовою головою й кiстками пiд
ним. Вся маленька постать отця iгумена майже ховалася в крiслi; пасмо
срiблисто-бiлого волосся, що вибилося з-пiд скуфiйки, така сама iз
жовтизною борода й виснажене, воскового кольору обличчя з глибоко запалими
очима виказували його похилий вiк. Цiлковиту протилежнiсть являв собою
почесний гiсть, що сидiв праворуч, - архiмандрит Мотронинського монастиря
отець Мельхiседек Значко-Яворський: огрядний, широкоплечий, високого
росту, у чорнiй шовковiй рясi i чорному високому з "крепи хiнсько┐"
клобуцi; з такою ж довгою пелериною, - вiн мав вигляд людини, повно┐
житт║вих сил i майже молодо┐: смугляве, з легким темним рум'янцем обличчя
його, обрамлене густою, чорною, як смола, бородою, було сповнене мужньо┐
козачо┐ краси; чорнi тонкi брови, що зрослися на перенiссi, виявляли
тверду, вперту волю ченця; з-пiд них iскрились енергi║ю темнi довгастi
очi; цi зрослi брови й великий з горбиком нiс надавали деяко┐ суворостi
його фiзiономi┐, хоч ця суворiсть пом'якшувалась теплою, привабною