"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

православних заклика║ до себе... указом.
- Авжеж, на не┐, неньку, тiльки й надiя! - обiзвалися жiнки, а чоловiки
зiтхнули.
Майже од само┐ дзвiницi до головно┐ папертi стояли рядами старцi й
калiки:
цих останнiх було найбiльше, i дивно, що здебiльшого вони були без
правих рук i без лiвих нiг; цi нещаснi, покалiченi, певно, рукою ката,
спиралися на одну милицю i на дерев'янку, прив'язану ремiнцями до кульшi.
Далi, за цi║ю групою, стояли теж калiки, тiльки ноги в них не були
поодрубуванi, а лише зiгнутi й поприв'язуванi до дерев'янок, зате в
багатьох одрiзанi були вуха або носи, повикручуванi руки й вивернутi
повiки очей.
Коли поблизу не було прочан, серед калiк знiмався тихий, стриманий, але
буркотливий гомiн. Це сперечалися за мiсця.
- Ти чого сюди влiз? - виштовхував милицею якогось нового прибульця
сусiд.
- А що, братцi? - обстоював той сво║ мiсце. - Се дiм божий, тут усi
рiвнi - коли Христовим iменем просимо, то якi вже привiле┐?
- А такi, - бурчав сусiд, - що не лiзь у чужий хлiв; тут у кожного сво║
мiсце, можна сказати, вибите ногами.
- А хiба ти платиш за нього?
- Плачу.
- То й ми дамо, що належить, а мiсце i я витопчу... Тут усi рiвнi i
перед богом, i перед людьми...
- А коли рiвнi, то й ставай отам у хвостi!
- Ех, господи! Вже й без того нас порiвняли ляхи, позначивши однаково,
а вам усе-таки хочеться привiле┐в.
А в гуртi менше покалiчених точилися зовсiм iншi розмови.
- Ну, що нового принiс Корито? - допитував високий, з перекошеним
обличчям старець свого сусiда. - Звiра в Мотронинському нема║?
- к два добрi барлоги, i в Лебединському знайдеться, - вiдповiв той
тихо, - та полювати поки що трудно.
- Не прибува║ Степовий, - зiтхнув третiй, - а тенета розставленi.
- Корито каже, що через Буджак стежка протоптана, чи що, звiдти ждуть
красного звiра.
- То, виходить, i на влови? - вигукнув косоокий.
- Псюрникiв розвелося...
- Що ж, з них би й почати...
- Ех, сверблять руки, старцювати набридло! - зiтхав високий старець i,
наглядiвши пана або мiщанина, що виходили з церкви, починав жалiсно
тягнути:
- Подайте, милостивцi, подайте нещасному старцевi, мучениковi за вiру
православну, християнську. Подайте за упокiй родителiв ваших, за сво┐
душеньки, за прощення грiхiв i за здравi║.
Слiдом за заспiвувачем пiдхоплював хор жебракiв i супроводив обивателя,
аж поки вiн не проходив крiзь стрiй простягнутих рук i не зникав за
брамою, де теж iнодi перекочувався, завмираючи акордом, хор iнших, не
допущених на церковне подвiр'я старцiв.
За головним храмом, пiд мурованою високою стiною, в затiнку розкiшних
лип сидiв гурт селян середнього вiку, худих, обшарпаних, i провадив тиху