"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ага, ага! - зацiкавився й хлопець.
- Ох, який же вiн, братику, славний!.. Наче сонце ся║, i жупан на ньому
який пишний, мов на ясновельможному пановi...
Залiзняк, помiтивши гарненьку дiвчину, що не вiдривала вiд нього
погляду, спинився й, на превеликий страх ┐┐ й збентеження, заговорив до
не┐.
- Звiдки ти, дiвчино люба? - спитав ┐┐ ласкаво Залiзняк. - Видно, не
тутешня? Прiся зашарiлася й опустила очi.
- З Лисянки, вельможний пане, - вiдповiв за не┐ парубок.
- З Лисянки? Що недалеко вiд Мотронинського монастиря? Так, так...
Бував не раз там, а батюшка у вас, зда║ться, отець Хома?
- Вони, вони i ║, я в них тепер служу...
- Це добре. А ти, юначе, родич ┐й?.. Чи, може, просто до серця? - кинув
лукавий погляд лицар на дiвчину.
На цей жарт запорожця ближчi з цiкавих, що товпилися навколо,
засмiялися, а парубок, гордо вирiвнявшись, вiдповiв:
- Я, пане, брат ┐й рiдний. Залiзняк подивився на нього пильно.
- Мабуть, що й правда... а чи┐ будете?
- Данила Кушнiра, титаря лисянського...
- Данила Кушнiра?.. Знаю... Тож-то сестра твоя й пригадала менi когось
близького... так живий ще старий Данило?
- Хвалити бога, живi, - насмiлилась врештi докинути сво║ слово й
дiвчина.
- Радий, радий, моя макiвко... Кланяйтеся йому од Максима, якщо
пам'ята║.
- Тато вас, вельможний пане, мало не щодня згадують, - вiдповiла вже
смiливiше Прiся.
- Спасибi, сердечне спасибi! Перекажи йому, що обов'язково за┐ду в
Лисянку побачитися з ним i з отцем Хомою.
I Залiзняк, кивнувши головою, попрямував повз старцiв i калiк до
цвинтаря. Старцi давно вже чекали сво║┐ жертви, i ледве до них наблизився
Залiзняк, як вони, попростягавши руки, заголосили всi разом свою звичайну
пiсню, пересипаючи ┐┐ улесливими епiтетами, зверненими до благодiйника, що
йшов повз них:
- Преславний лицарю, заступнику наш, благодiйнику наш, захистку наш,
батьку наш, славонько наша!
- Не вийте, всiм дам! - гукнув запорожець i, дивлячись на всiх цих
калiк, з болем у серцi й тремтiнням у голосi додав: - Ех, ви, сердешнi!
Один до одного: без лiвих нiг i без правих рук... Яке лихо вас так
порiвняло?
- А те саме, - похмуро вiдповiв один з калiк, - котре повернуло весь
наш край на ру┐ну...
- Напевне, велике то лихо, коли цiлий край не здолав його?
- Здолали б... та бог одвернувся... Покровителi перев'язали овець та й
кинули ┐х на загибель.
- Якщо всi вiвцi - то туди ┐м i дорога! - гостро вiдповiв запорожець i
заходився вiдсипати старцям у жменi мiдяки.
Усi притихли, ждучи сво║┐ черги, а тi, що одержали милостиню, дякували
жертводавцевi теплими побажаннями - зичили й здоров'я, i всяких гараздiв,
i втiхи для душi, й царства небесного.