"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тут не мiсце, не час, пане полковнику... - з зусиллям вiдповiв
молодий чернець, але голос його затремтiв i урвався.
- Та хоч одне слово... Яким побитом ти опинився тут? Чого? Чому?
- Потiм... потiм, - уривчасто промовив чернець, показуючи очима
Залiзняковi на юрбу прочан кругом.
Справдi, ┐хня коротка розмова привернула до себе увагу людей.
Залiзняк поспiшив одiйти набiк, але так, щоб не згубити з очей молодого
ченця. До слуху його долинули гармонiйнi звуки, що врочисто розливалися по
церквi, почувся шум вiд руху багатолюдного натовпу, який ставав
навколiшки... Залiзняк машинально перехрестився, але молитва не
заворушилася в його душi. Несподiвана зустрiч з дорогим товаришем, котрого
вiн давно вважав загиблим, перевернула нараз усi його думки i сповнила
груди i радiстю, i тривогою, i подивом.
Отже, цей блiдий i суворий чернець i ║ той самий запорожець Найда,
котрий два роки тому пропав безвiсти з Сiчi? Що ж могло примусити цього
славного звитяжця сховати сво║ палке серце пiд холодними складками
чернечо┐ ряси?
Яка та║мниця хова║ться в його суворому й сумному поглядi, ранiше такому
вiдважному, гордому й смiливому?
Залiзняк задумався. Йому було вiдоме все життя Найди, i нiщо в цьому
життi, здавалося, не могло провiщати такого сумного кiнця. Вiн знав Найду
майже з дитячих лiт: запорожцi, якi брали участь в одному з гайдамацьких
походiв, знайшли десь цього хлопчика ще зовсiм маленького й забрали з
собою в Сiч, де вiн став незабаром загальним улюбленцем. Хлопчик рiс,
розвивався i виявляв усе бiльше й бiльше здiбностей до вiйськових наук i
письма. Запорожцi вирiшили вiдправити його для вищо┐ науки до
Ки║во-Братсько┐ академi┐. Молодий запорожець звернув i в академi┐ на себе
увагу ректора сво┐м бистрим розумом i неабиякими здiбностями; та душа його
рвалася до рiдного Запорожжя i вiйськового життя. Дiйшовши до фiлософi┐,
юний Найда покинув академiю i втiк на Сiч, де всi║ю душею захопився
вiйськовими подвигами.
Усе Запорожжя, починаючи вiд кошового i кiнчаючи останнiм кашоваром,
полюбило Найду, як рiдного сина, i за його одвагу, i за його щиру козацьку
душу, вiддану вiрi, батькiвщинi й товариству. Залiзняк, бувши вже о тiй
порi курiнним отаманом, запросив Найду до свого куреня й записав його
бунчуковим товаришем, i молодий звитяжець незабаром прославився на всю
Укра┐ну сво┐ми блискучими подвигами - i в сутичках з татарами, i в та║мних
гайдамацьких наскоках на Польщу.
I несподiвано цей герой, на якого покладалися такi гордi надi┐, кида║
все, вiдмовля║ться од свiту й замика║ться за монастирською стiною?
Залiзняк глянув у бiк Найди.
Незважаючи на зовнiшнiй спокiй, видно було, що чернець боровся з
сильним душевним збентеженням: руки його тремтiли, вiн раз у раз випускав
то свiчки, то грошi, якi йому давали богомольцi; на блiдому обличчi його
то спалахував, то згасав тривожний рум'янець. Здавалося, в цю хвилину вiн
був так само далекий вiд молитви, як i Залiзняк.
I звiдки могла з'явитися в цьому палкому серцi ненависть до життя й
прагнення до чернечого сану? Звiдки?
Залiзняк ще раз пробiг у думцi всi вiдомi йому факти з життя Найди i не
знайшов у них вiдповiдi на сво║ запитання. Рокiв зо два тому Найду було