"Михайло Стельмах. Гуси-лебедi летять... (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Михайло Стельмах.

Гуси-лебедi летять...


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Мо┐м батькам - Ганнi Iванiвнi
й Панасу Дем'яновичу з любов'ю i зажурою



РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих,
обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. Дiд
говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до ┐хнього маяння,
прислухаюсь до ┐хнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями,
тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн
огортають та й огортають мене сво┐м снуванням.
Я стаю нiби меншим, а навколо бiльша║, росте i мiниться увесь свiт: i
загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не
полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва
пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд
снiгу.
I цей увесь свiт трiпоче-мiниться в мо┐х очах i вiддаля║ та й вiддаля║
лебедiв. Але я не хочу, щоб вони одлiтали вiд нас. От коли б якимсь дивом
послухали мене: зробили круг над селом i знову пролетiли над нашою хатою.
Аби я був чародi║м, то хiба не повернув би ┐х? Сказав би таке та║мниче
слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене почина║ кружляти видiння
казки, ┐┐ нерозгаданi дороги, дрiмучi пралiси i тi гуси-лебедята, що на
сво┐х крилах виносять з бiди малого хлопця.
Казка вклада║ в мо┐ уста оте слово, до якого дослуховуються земля i
вода, птиця в небi й саме небо...
А в цей час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по
синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка. Я
тягнусь догори i сам собi не вiрю: вiд зарiчки знову над нашою хатою
пролiтають лебедi!
Чи вони послухались мого слова-обкружляли навколо села й повернулись до
мене, чи це новий ключ?..
А вiща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, ║днаються над мо┐м
дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають ┐┐ в нерозгадану