"Михайло Стельмах. Гуси-лебедi летять... (Укр.)" - читать интересную книгу автора

мудруватим вирiзом галiфе, в кишенях якого вмiстилося б по доброму
поросятi. Тодi саме у нас пiшла - мода на галiфе - чим бiльше, тим краще.
- Ти язиком говори, а рукам свободи не давай: вони у тебе земляничним
милом не пахнуть. - Юхрим застережливо пiднiма║ палець право┐ руки, а
лiвою поправля║ сво║ зобиджене галiфе. - Чого тобi, нечестивцю? Може, по
параграфу похристосуватися хочеш?
- Нi, - розгублено дивлюся на округленi щоки й пiдбiрчастi уста
парубка.
- Так чого ж притирився? Яке соображенiе розуму мав? - сам з
задоволенням прислуха║ться до сво║┐ мови.
- У вас книжки е?
--Прочотнi чи з розмишленiями?
- Нi, може, ║ без розмишленiй.
- Усе в мене ║, але що тобi до того, иуцьверiнку? Сватами ж ми,
розкидаю мiзками, не можемо бути.
- А чого? - смiливiшаю я. - Може, на чомусь i зiйдемось?
- Хiба що на ремiнцевi, - веселiша║ парубок. - Соскучився, натурально,
за ним?
- Не дуже. I якi у вас ║ книжки?
- Возможнi i навiть невозможнi, - щось згаду║ Юхрим i гигика║. - Але я
знаю, що тобi найбiльше пiдiйдуть "Пригоди Тома Сой║ра". I вони ║ в дядька
Юхрима.
У мене аж у грудях тенькнуло, бо скiльки я чув про тi незвичайнi
пригоди, аж ось i напав на ┐хнiй слiд. У мо┐х очах почина║ жалiснiти
прохання, i я пiдробляю сво┐ слова пiд Юхримовi:
- Дядьку, а ви менi, натурально, не можете дати "Пригоди Тома Сой║ра"?
Возможна чи невозможна така возможнiсть?
Але цим старанням я тiльки пошкодив собi: Юхрим одразу набурмилився, а
голос його заскрипiв, мов хвiртка:
- Насмiшечки, заводiяко, почина║ш сооружати над старшими? Де ти взявся
такий дзигльований? Гляди, щоб зараз мулько не стало тобi!
- Якi насмiшечки? Що ви, дядьку! Хiба можна насмiхатися над старшими,
та ще у великоднi свята?
Мова моя була, напевне, такою щиросердою, що Юхрим трохи заспоко┐вся,
- к ж такi недоколиханi, що не мають анi поняття, анi елеганцi┐, а
тiльки й соображають насмiшечки собi, - на когось гнiваються очi й уста,
окантованi грубими пружками.
- Еге ж, - погоджуюсь я. - То дасте менi "Пригоди Тома Сой║ра"?
- А нащо вони тобi?
- Читати.
- Читати? - знизу║ вузькими плечима парубок, неначе я щось несусвiтне
сказав, i вибира║ з жменi .соняшникового насiння одну гарбузову. Вона
наводить його на якусь думку, i вiн нахиля║ться до мене : - Добре, дам
тобi, пуцьверiнку, почитати книгу, але принеси за це в подяку дядьку
Юхриму чотири склянки гарбузового насiння. Мiряй точно, бо я перемiрятиму.
У мене так, на шармака, не вискочиш.
Надiя моя розповза║ться по цвинтарi, але я хапаюсь за ┐┐ клаптi:
- Дядьку Юхриме, то я вам це насiння, може, восени принесу, бо де його
тепер дiстанеш?
- До осенi й книжка полежить, не бiйся, мишi ┐┐ не струблять. Пам'ятай: