"Михайло Стельмах. Гуси-лебедi летять... (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дядько Юхрим, натурально, полюбля║ смажене гарбузове насiння. - Вiн
одверта║ться од мене, дженджуристе поправля║ галiфе, картуз i почина║
скалити зуби до дiвчат.
А ти стiй на цвинтарi i ламай собi голову, де дiстати насiння Юхриму,
бодай вiн однi гарбузи мав од дiвчат. Нi, таки невезучим народився я, та й
годi. Недарма ж каже мати, що хто вродиться в ма┐, то все життя буде
маятися. I на якусь часину померх мiй великдень, аж поки я не забрався з
такими ж, як сам, збитошниками на дзвiницю. Отут ми вже порозкошували бiля
дзвонiв, i вуха залишились цiлi: на великдень навiть дзвонар шану║ нашi
вуха й чуби...
Одразу ж пiсля свят я помiтив, що мати, перед тим як надiти блузку,
пiдперiзу║ться чимсь полотняним, схожим на довжелезну вузьку торбину.
- Мамо, що то ви носите? - здивувався я. - Це такий жiночий пояс?
- Дурненький, - посмiхнулася мати, одвернулась i швидко зав'язала свiй
химерний пояс.
- Скажiть, мамо.
- Що ж тобi казати? Це отак я вигрiваю на собi гарбузове насiння.
- Гарбузове? - про всякий випадок недовiрливо поглянув на матiр, - чи
не дiзналась вона про мою розмову з Юхримом, а тепер i пiдсмiю║ться надi
мною? Бо в нас i дома, i в селi нiколи не переводилась насмiшка i перець
на язицi.
- Тож сказала, що гарбузове.
- Воно захворiло чи як, що треба вигрiвати? - обережно випитую, щоб не
попастись у сильце.
- Скажеш таке. Це для того виношую, щоб у ньому ранiше прокидалося
життя i щоб гарбузи були бiльшими. Ти ж бачив, що в нас гарбузи, як
пiдсвинки, лежать?
- Бачив.
- Тож-бо й воно: вигрiвання дуже пособля║.
Але мене не так зацiкавило вигрiвання, як саме насiння. От аби мати
загубила пояс, то мав би Юхрим що трощити, а я читати. I закружляли мо┐
думки навколо пояса, мов нетля бiля вогню. Я знав, що це крутиться ота
сама безтолоч, яка не виходить "он звiдти", але вже не мiг нiчого зробити
з собою.
I, може, довго б я мудрував бiля того пояса, аби раптом не пофортунило
менi: сьогоднi мати почала дiставати з комори, з скринi, з сипанки, з-пiд
сволока i навiть з-за божницi сво┐ вузлики. В них лежало все те, що далi
зiйде, зацвiте, закрасу║ться й перев'║ться по всьому городi: огiрки,
квасоля бiла, ряба й фiалкова, безлуский горох, турецький бiб, чорне просо
на розвод, кукурудза жовта й червона, капуста, буряки, мак, морква,
петрушка, цибуля, часник, наут, соняшник, крученi паничi, нагiдки,
чорнобривцi, гвоздика i ще всяка всячина.
Мати радiсно перебирала сво║ добро, хвалилася його силою i вже бачила
себе в городi посеред лiта, коли ноги веселить роса, а очi й руки - рiзне
зiлля. Я теж у думках забирався в горох або нахиляв до себе спiвучi
макiвки, та це не заважало менi найбiльше придивлятися до вузликiв iз
гарбузовим насiнням. Вони були чималi, i дещицю можна було з них
надiбрати. Щоб не дуже старатися самому, я попросив трохи його у матерi,
але вона, поскупившись, дала менi лише одну пучку:
- Бiльше не можна, Михайлику, бо це насiння!