"Станiслав Тельнюк. Гра син море" - читать интересную книгу автора

Станiслав Тельнюк.

Гра║ син║ море


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Триста козацьких чайок та двi сотнi донських човнiв долають хвилi
Чорного моря. На однiй iз чайок - замислений отаман. Складна й химерна
його доля. Син турецького султана Ях'я, рятуючись од придворних убивць,
разом iз матiр'ю-гречанкою втiка║ до Чорногорi┐. Там, серед гiрських
лицарiв, якi борються з турецькими завойовниками, Ях'я почина║ розумiти,
що не в грабiжницьких вiйнах щастя Туреччини. Прибравши собi нове iм'я -
Олександр Чорногорський, - Ях'я прибував на Укра┐ну i разом з козаками
руша║ в далекий похiд, щоб скинути султана i вивести свою кра┐ну на шлях
миру i дружби з iншими народами.
Повiсть, в основу яко┐ покладено справжнi iсторичнi факти, розповiда║
про спiльну боротьбу укра┐нцiв, росiян, молдаванiв, грекiв проти
турецького поневолення. Дiя вiдбува║ться у Ки║вi та Стамбулi, у Могилевi
на Днiстрi та у Кафi, у Синопi й Трапезонтi, перед очима читача проходить
життя рiзних народiв на початку XVII столiття.
"Гра║ син║ море" - це перша книжка задумано┐ автором дилогi┐ про славне
запорозьке козацтво.



ПРОЛОГ

Ховали дiда Скрипника.
Отого самого Скрипника, що вже багато хто забув, як його iм'я та
прiзвище, усе - Скрипник та й Скрипник. Так звали по-вуличному, коли жив,
так звали i дiдових онукiв та правнукiв, так хлопцi i на хрестi випалили
розпеченим цвяхом: "На сьому мiсцi упоко┐вся навiки раб божий Савка
Скрипник, у премногiй печалi залишивши родичiв сво┐х".
Був тодi погожий осiннiй день. Небо такою синизною свiтилося, що
богомазовi Тодору Трагiрi можна було б вмочати свого борсучого пензля не у
фарбу, а просто в небо i малювати якнайсвятiшу iкону. Та богомазовi було
не до того. Вiн думав про дiда Савку, якого все життя хотiв намалювати, а
от не вийшло, не наважився. Бо ликом дiд Савка не вийшов нi в бога
Саваофа, нi в Iсуса, нi в пророкiв, та й не лик у нього був, а звичайне
мужицьке обличчя, що його, звiсно, святотатственно малювати дорогими