"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тепло, то i всьому тiловi тепло.
- Як на екваторi! - радiв Чи-це-я-чи-не-я, зогрiвшись. На його обличчi,
осяяному полум'ям, блищав золотенький пушок. - к екватор, - пояснив вiн, -
це така умовна лiнiя, що дiлить земну кулю пополам. I ║ Еквадор - це
кра┐на, ┐х не треба плутати...
- Як вивчусь на м'еханiка, не пiду в механiки, - сказав Василь Обора, -
сяду на трактор. Механiк - що? У моторах колупатися та запчастини
дiставать... А то сам за рулем. Я колись орав уночi, як прицепщиком був.
Л'овко - страх. Фара свiтить, скиби попереду блищать, тракторист пiд
скиртою спить, а я сам. Стану, прочищу плуги од бур'яну - i далi погнав...
- А я пiду вчитися на географiю, - сказав Силка.
- Так пiсля училища одробляти ж три роки треба...
- То й що? Одроблю i пiду на географiю.
- А цi абрикоси i в с'ерединi жовтi, чи тiльки зверху?
- Хтозна. Я тiльки кiсточку бачив: гостренька така з одного боку, а з
другого тупiша...
- Менi зда║ться, що вони гарячi. Оце нiч, а вони гарячi...
- По-мо║му, вони в пушку, еге ж?
- Хтозна... Скоро осьо взна║мо. Вогонь почав пригасати. Тiльки жарок ще
грав i мiнився.
- I вовк чогось мовчить...
- Пiшов стiну в когось ламати.
- Ану, Па, сходи ще ти подивитися за Штокалом, твоя черга, - сказав
Силка. Прислухався. - Цсс, наче хтось iде, - зашепотiв. - О, чу║ш?
Угорi справдi щось наче протупало i зникло. Потiм звiдти покотилася
грудка, упала в наше багаття, i з нього шугнули iскри. Ми посхоплювалися
на ноги i задерли голови, але пiсля вогню не бачили й на крок вiд себе.
- Не бiйтеся, це я, - хрипко сказав хтось iзгори. До наших нiг потекла
дрiбна глина, а слiдом за нею з'┐хав... Штокало. Вiн тримав обома руками
бiля грудей кепку з абрикосами...
- Нате ┐жте, та йдiть уже додому, бо менi спать хочеться. - Штокало
дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота. - Сiдайте, чого ви
постовпiли? Хто ж так лагодиться красти? Кричать, балакають, не тiльки
менi, - у село чути. Вогонь кладуть! Злодi┐ назива║ться... Тихо треба,
якщо вже замiрилися красти!
- Та ми, дiду, тiльки покуштувати хотiли! - вигукнув щиро
Чи-це-я-чи-не-я. - Хiба ми красти?..
- Оце ж берiть та й куштуйте. Та i я з вами якусь iз'┐м, бо ви тут так
про них балакали, що аж менi закортiло. - Дiд засмiявся i перший узяв з
кепки жменю абрикос.
Ми й собi несмiло потяглися руками до кепки, взяли по однiй, вiдкусили
потрошку, трима║мо в ротi i слуха║мо на смак, як тiтка Ялосовета
ремiсницький хлiб.
Нi, зразу не добереш того невиданого смаку! Як мед? Куди там тому
медовi! То мед - i все. А це... I сонцем пахнуть. Хоч i холоднi. А ми
думали, що вони гарячi...
- Як ананаси! - вигукнув Силка. - Я читав.
- Кi' в трясцi нанаси! Обрикоси, та й годi, - хрипiв прокуреним горлом
Штокало.
Вiн дуже плямкав, джвякав, прицмакував, бризкався соком i брав з кепки