"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- То можна й сiсти чи стояти?
- Сiдайте, в ногах правди нема.
Пiдрегочують, сiдають. Маня вибира║ мiсце мiж мною i Кiбкалом.
Вмощу║ться затишно мiж нашими шинелями. Чую: тернулася об мо║ плече,
злягла на нього трохи. Нарошне... Що я - маленький?
- Добрий вечiр, - каже менi на вухо, тихенько.
- Добрий вечiр, Маню.
Спiткнулися ми таки: Василi невлад бренькають, я невлад вибиваю.
- О, взяли збили! - вигуку║ Силка; - Давай заново. I ми почина║мо
спочатку: "Ой ти, полька, закадрелька..."
Менi треба, щоб лiктевi, було вiльно вибивати. _Кажу Манi:
- Одсунься трохи, бо лiктем нiяк ворушити. Вона одсува║ться трохи,
пхаючи Василя Кiбкала до краю лавочки.
- Кому кохання, а кому штовхання, - кисло мимрить Василь. Натяка║.
- Ти тепере, як во║нний, -вигина║ться до мене Ма-ня, щоб не пiдбити
лiктя.
- Така форма, - кажу. I дзеленчу брязкалами, струшуючи бубну, потiм
знову вибиваю кийком.
- Хло, давайте "Ой ти, Галю", - просить Оля кхнич.
- Можна, - погоджу║ться Силка. Музикою у нас заправля║ вiн: вказу║,
коли як грати, коли як вибивати.
Ми почина║мо "Ой ти, Галю", що "хорошого стану, а хто ж тебе любить
буде, як я перестану".
Хлопцi й дiвчата спiвають. Гарно виходить: i весело, i жалiбно трохи. А
я мовчу. Виводить Маня. Голос у не┐ не дуже дзвiнкий i ледь-ледь тремтить,
як вона високо бере.
- Та й ким ти будеш? - тихенько пита║ вона посеред пiснi. - Шофером чи
трактористом?
- Слюсарем, - кажу. - 3 металу що ото все роблять. Лопати... i все
таке. А майстер казав, що вивчимось, то _сережки вмiтимемо...
- I менi зробиш? - Маня нахиля║ться близько до мене, зазира║ в очi.
- Не знаю... Металу треба. Золота або срiбла...
- Можна i з п'ятака. Я у перекупок на базарi бачила, такi ловкi-ловкi!
- Можна... мабуть. Не знаю, спитаю у майстра.
- Ти, Маню, або спiвай, або балакай, - кида║ Василь Кiбкало. - Вiн
нiчого не робить, нi спiва║, нi гра║. I сердиться, як Маня до Мене
говорить чи просто так сидить поруч. То й ходи з нею, хiба я що!
- А цi, як ┐х - "сороковки", що в дiвчачому училищi, красивi?
- Всякi ║.
- Ти там собi нiяко┐ ще не надивив?
- Та нi... - кажу. - Дрiбнi вони ще, на "шкентелi" ходять.
- Гляди, бо я плакатиму, - шепоче Маня так близько, що торка║ться
губами мого вуха, i менi ста║ жарко.
- Ти он до Кiбкала обiзвися. Бачиш, надувся.
- Ну й нехай!
- Тво║ дiло.
Кiбкало поверта║ться до мене боком, наляга║ на Маню грудьми i каже
кисло:
- Ти вибивай, а не - сачку║ш.
- А ти не лiзь! - Маня сердито вiдштовхнула Василя. - Заграйте, хлопцi,