"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"Чорноморця", - попросила вона i почала неголосно:
Чорноморець, матiнко,
Чорноморець,
Вивiв мене босую
На морозець...
Вхопила повiтря, як схлипнула:
Вивiв мене босую
Та й пита║:
Чи ║ мороз, дiвчино,
Чи нема║?.
Я не вибивав i не брязкав. Так сидiв i слухав. А мiсяць! Ну, не знаю:
чого мiсяць у недiлю так свiтить? У буденнi днi вiн якийсь байдужiший! А в
недiлю - не зводив би з нього очей. I нi слухати нiкого, нi грати не
хочеться, а йти i йти степом кудись...
Тiнi од квiтiв над Iваном Iвановичем падають аж за оградку, й
чорнобривцi i гайстри тiльки красуються, а нагiдки гiркувато, сумно
пахнуть. Вони цвiстимуть, доки й снiг упаде, ще й над снiгом жовтiтимуть
днiв два, якщо не буде морозу... Отак десь i тато лежить. А може, й не
так, може, присипало десь. Присипало ж у нас на Джула║вому ярку солдата в
окопi. Ненароком знайшли оце недавно. Тiльки автомат, ремiнчик i котелок
цiлi, а то...
Ой, нема морозу,
Сама роса,
А я молодая
Стояла боса...
- Ти, коли будемо розходитися, йди, а я дожену, - шепоче Маня. - Не
швидко йди.
-_ Та вже ж, - одказую. - Пiдожду.
Вона менi - як вiжки: куди смикне, туди й повертаю, Хай би краще
Кiбкалом отак повертала. Або нi, не Кiбкалом... Ну, Силкою, ну, Оборою...
- Гайда, дiвчата, танцювати абощо, - каже Василь Чи-це-я-чи-не-я. - Бо
чогось нудно. Сидять усi, як привезенi. А ти, Маню, до нас бiльше не
приходь. До замостян iди оно, там парубки бiдовiшi.
У мене камiнчик.
- Чого не приходити? - диву║ться Маня. Нарошне, чути, гра║ться.
- Того, що Павло, як ти тут, не вибива║, а клепа як попало i невлад. А
Кiбкало всиха║ на очах!
- А то вже я не питатиму, куди менi ходити, - гонористо вiдказу║ Маня.
I просить ласкавенько, наче й не сердилася тiльки що: - Заграйте нам
"Ойри".
Гра║мо "Ойру". Я вибиваю старанно, щоб Чи-це-я-чи-не-я не одсилав Маню
до замостян. Це - за мiст, там .теж збираються на вулицю. Оно вони
спiвають: "Однажди два геро┐ просились ночувать..."
Соня з Олею iдуть танцювати вдвох, бо Василi ж грають, а Кiбкало бере
Маню. Вона неохоче вста║, iде з ним за руку, а сама огляда║ться на мене i
винувато посмiха║ться. Чого? Кортить - танцюй. Я ж все одно не вмiю, хоч
би й не треба було вибивати.
Василь крутить Маню навколо себе, вi║ полами шинелi, а брови
стовпчиками вгору - дивуються чи плачуть на радощах... Вiн з Манi не
зводить очей, а вона з-за плеча у нього - з мене. Очi в не┐ сумнi,