"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Маня зупиня║ться. Я теж, бо руки нашi в однiй кишенi.
- Тож я наро-ошне! - вигуку║ вона посеред шляху смiхотливим шепотом. -
Я люблю, як мене люблять! I граюся нарошне... А не люблю його i на
остiлечки, - показу║ менi дрiбненьких пiвпучки. - Iй-богу! А ти подумав...
- Хiба тебе розбереш? То "хi-хi", то "вдарю"....
Маня смi║ться.
- Ходiмо, бо_ вiн ще доганяти здума║. - I зiтха║. - От не везе менi з
вами...
Ми руша║мо далi.
Заходить мiсяць, глухне нiч. За рiчкою вже також тихо, лише то в одному
кра┐ Замостя, то в iншому чути по вуличках короткий лункий реготок: там
теж розходяться по домiвках, i дiвчата проводжають одна одну, щоб не
страшно.
Маня живе вiд мене через п'ять хат. Коли я йду з училища, вона. або
виходить на порiг, або дивиться через фiранку у вiкно i легенько, потайки,
перед обличчям собi маха║ до мене пальчиками, щоб тi, хто в хатi, не
помiтили. Я завжди киваю у вiдповiдь, що - бачу.
- Ходiмо до нас у берег, на вербi посидимо.
- Ходiмо.
Iдемо до мосту, а там збiга║мо з круто┐ греблi i понад рiчкою - до
верби, ┐┐ спиляли ще до вiйни. Кора давно обсипалася, спiд почав братися
мохом, а зверху стовбур блищить, вичовганий посиденьками: бабусi, дiдусi i
молодшi та дiти сходяться сюди щонедiлi на балачку - послухати, погратися,
насiння пошеретувати...
Верба холодна. Маня пробу║ ┐┐ рукою i просить:
- Одкинь полу, щоб я на не┐ сiла, бо в мене спiдниця тонка.
Я розстебнув ще не слухнянi новi гаплики на шинелi, вiдкинув полу. Маня
сiла, пошукала рукою нiрки у мене поза спиною, знайшла i обняла за стан.
- Ой, те-епло! Теплий ти.
- Коли б, пiд таким сукном... - кажу. Хотiв погладити ┐┐ руку, вже й
пiдняв був свою i знову опустив: ще подума║ - заграю.
На рiчцi тихо i зоряно. Пiд берегом, помiж лататтям плюска║ться дрiбна
рибка; лiлiй уже нема║, обсипалися, лишилися тiльки зеленi глечички. Скоро
i латаття, i вони поринуть пiд воду i лежатимуть на днi до весни. ┐х видно
буде крiзь молодий лiд, але будуть вони вже не зеленi, а червонi, з
прозеленцем.
Маня кладе голову менi на груди i легенько, тремтливо зiтха║. Я
нахиляюся, дихаю ┐й за комiр, щоб зiгрiлася у сво║му легенькому пiджачку
та ситцевiй бiлiй кофтинi. Вона тихо смi║ться i мiцнiше обнiма║ мене.
- Тепло? - питаю.
- Лоскотне, - шепоче. У шию лоскотно.
- Пора б уже i йти, менi ще креслення робити,
- А менi алгебру...
- Це, якби не вiйна, ти була б уже в дев'ятому класi?
- А ти?
- Теж у дев'ятому. Я з шести рокiв пiшов до школи. Закортiло...
- Якби ми торiк сюди пере┐хали, я з тобою походила б хоч зиму в один
клас... - Манинi батьки недавно пере┐хали до нас з-пiд Кременчука. -
Сидiли б за одною партою, еге?
- У нас не заведено, щоб хлопець з дiвчиною сидiв, То вже пропащий: