"Григip (Григорiй) Тютюнник. Три зозулi з поклоном (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григiр (Григорiй) Тютюнник.

Три зозулi з поклоном


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Любовi всевишнiй присвячу║ться



Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмi (три вагони цегли
розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) i з чемоданчиком у
руцi. I перше, що бачу-хату Карпа Яркового. А перед неюмолоденька сосна
рiвними рядочками на жовтому пiску. На ганку Карпово┐ хати сто┐ть Марфа
Яркова i веде мене очима. Вона сто┐ть без хустки, сива, пишноволоса -
колись ┐┐ волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не ся║. Видно, думаю
собi, волосся умира║ ранiше, нiж людина...
Пiдiйшовши ближче, я вклоняюся Марфi й кажу через молоденьку сосну;
- Здрастуйте, тiтко.
Марфа ворушить губами I проводжа║ мене далi, аж доки я не увiйду в
сосну "велику" (у нас ┐┐ називають ще: "та, що твiй тато садив").
Дома мене стрiча║ мама, радi║, плаче i пiдставля║ менi для поцiлунку
синi губи.
- Мамо, - питаю пiсля того, як куцi студентськi новини розказано (сесiю
здав, костюм ось купив), - а чого тiтка Марфа Яркова на мене так дивиться?
Мама довго мовчить, потiм зiтха║ i каже:
- Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...
Марфа - тодi ┐┐ в селi за маленький зрiст звали "маленькою Марфою" -
знала, що лист вiд тата приходить раз на мiсяць. Вона чула його, мабуть,
ще здалеку, той лист, мабуть, ще з пiвдороги. I ждала. Прийде до пошти,
сяде на порiжку - тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й
ряснiй спiдничинi над босими ногами - i сидить, ся║ жовтими кучерями з-пiд
чорно┐ хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря, за яким в'язала, або з
лук, де сiно скиртують.
Сидить на порiжку i обрива║ пелюстки на ромашцi, шепочучи: "к - нема, ║
- нема, ║..."
Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко - височенний, худющий, як
сама худорба, _з_ брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте
вгору плече, Марфа пiдхоплювалася йому назустрiч i питалася тихо,
зазираючи знизу в його очi:
- Дядечку Левку, а од Мишка ║ письомце?