"Григip (Григорiй) Тютюнник. Три зозулi з поклоном (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий - розпушу║. То я йому
галушок миску гарячих (вiн ┐сти страх любив), ложку в руки - ┐ж, Карпе! I
тьопа║, як на себе кида║. Ми спiва║мо, а вiн вусами пару з миски ловить та
сопе так, що каганець на столi як не погасне. "Я,- каже,- картоплю в
галушках люблю. Картоплi треба бiльше кидать у галушки". Товстопикий був,
товстоногий. I рудий - матiнко ти моя... Як стара солома. Марфа проти
нього-перепiлочка. Ото гляне було, як вiн над галушками кату║ться, зiтхне
посеред пiснi й одвернеться, а сльози в очах, наче двi свiчечки голубi. До
тата... Я ж бачу. А вiн затулить надбрiв'я ' долонею i спiва║. Або до тебе
в колиску всмiха║ться та приколису║ легенько.
- Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на не┐ глянув. Бачиш, як вона до
тебе свiтиться. А вiн:
- Навiщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?
Очi маминi сухi, голос анi здригнеться, i я чую за ним: спогади ┐┐ не
щемлять ┐й i не болять - вони закам'янiли.