"Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь (укр.)" - читать интересную книгу автора

Рита. Можу.
Корнiй (глибоко вражений). Можеш?! Не скiнчить, одiрвать половину
серця i кинуть? А ма║ш, та цього не буде! А цього не буде нi-за-що. А
вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов якийсь лiкар i
вже ма║ш. Та що то? Лесик не вмре, я скiнчу, i тодi... тодi можеш
продавати... Та не купить Мулен! Нiзащо не купить. Хто може купити
нескiнчене полотно? Де ти бачила?
Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.
Корнiй. Вiн не дасть.
Рита. Дасть. Позичить.
Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить зна║ш за що? (Дивиться на
не┐). А, ма║ш. А так, я не позичу!
Рита. Вiн купить нескiнчене.
Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i ║сть.
Рита. Що ж ти хочеш?
Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.

Чути плач дитини.
Рита схоплю║ться й вибiга║. Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся.
Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в атель║, за нею Ганна
Семенiвиа.

Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiда║ на канапi). Ну що, як?
Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа мо║
бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiха║ться... Ах ти ж мо║,
дитинча хороше... (Зворушений сiда║ й дивиться на сина).
Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не
сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки
вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...
Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите
по-сво║му... А я по-сво║му. От i ║сть... О...
Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не
любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...
Корнiй. Ну, от ма║ш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну?
Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.
Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш
написати багато... Це ж, Нiю, один жах i его┐зм, що ти навiть вага║шся...
Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це тво║ живе, рiдне
тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве
рядно? Нiю!
Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже,
Боже!
Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох блага║мо тебе... Хiба ж тобi
таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе
творiння, дитина твоя...
Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його,
Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як
вiн посмiха║ться до тебе, якби вiн знав, що ти присуджу║ш його на смерть!
Корнiй. Ну що ти ┐м скажеш! Видумали собi смерть, i ма║ш... "На
смерть". Яка смерть? Нiяко┐ смертi нема й не буде! Правда, мо║ медвежатко?