"Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь (укр.)" - читать интересную книгу автора

Правда, мо║ дитинча хороше? Нiяко┐ смертi, будеш вели-и-кий, великий,
виростеш, будеш малювати... Посмiха║ться... Будеш? Га? Як слабенько
кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам
тобi, мо║ бiдне, померти... Мiй Лесик не помре, нi-нi, тато не дасть.
Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, вiн нiкому, навiть
смертi, Лесика не дасть. От ма║ш... причепилась до мого хлопчика...
Вимучила його, малюсiнького, беззахисного... Он рисочки новi йому
намалювала... Зовсiм новi... (Пильно вдивля║ться й далi говорить уже
неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I губки...
I носик... Бiдного хлопчика. (Озира║ схилену Риту й Лесика). I у мами...

Рита подивля║ться на Ганну Семенiвну, яка одповiдае ┐й пiдбадьорюючим,
задоволеним поглядом i хитанням голови.

Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм не
такi... а... Ну да... От тут... Безумовно┐ (Схоплю║ться й бiжить до
полотна, пiднiма║ покривало й дивиться).
Рита (стрепенувшись, перекида║ться повним одчаю поглядом з Ганною
Семенiвною). Корнiю!!.
Корнiй. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку...
Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з
столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все
це зробимо... я тiльки... Все буде добре... (Поспiшно мiша║ . фарби.
Бiжить до Лесика, вдивля║ться, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити, якi
тягнуть його).
Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!
Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну,
безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня║ться,
дивиться з одча║м). Не те┐ Зовсiм не те┐ Все к чорту! (Кудовчить волосся).
Рита. Корнiю! Iди сюди.
Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну,
добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить
од полотна, вдивля║ться. Бiжить до дитини).
Рита (сильно хапа║ його, притягу║ до дитини). Це хто? Говори!
Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
Корнiй. Рито!
Рита (беручи його руку, приклада║ до лиця дитини). Чу║ш?

Дитина почина║ плакати.

Корнiй. Ти йому боляче зробила!
Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива║ш.
Чу║ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними
руками! Май це на увазi.
Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От ║сть... Ну, добре, ну, заспокойся,
я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй
малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока║, дитина змовка║.
Карнiй понуро задуму║ться, дивлячись на нього).