"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вже позвозили з Розкопаного Яру, вже почали з Чортово┐ Пасiки, а звiрюка
все реве та голодно клаца сво┐ми колесами, пасами, соломотрясами.
А сонце пече. Пiт уже не витирають, i вiн вiльними шляхами розходиться
по запорошених лицях, вибираючи, де менше пороху.
Молодий економ, пан Гудзiнський, або, як звуть його селяни, Гудзик,
ходить злий i темний, як хмара. Вiн то пiдiйде до паровика, байдуже нiби
подивиться на дорогу, що йде до села, то знов верта║ться назад, злий i
похмурий. На йому черкасиновий, стальово┐ мастi пiджачок, високi
ковнiрчики з червоним гальштучком i риженькi штанцi в чоботи. На головi
ярусний, синiй картуз iз ремiнцем, на руцi довгий, зложений удво║ нагай.
Всi люди коло машини непримiтне, але пильно слiдкують за ним. Всi
бачать, як гостреньке, засмалене личко його щоразу робиться гострiше, губи
тоншають i вся невеличка постать iще бiльше зменшу║ться. Вiн се зна║, i се
пiднiма║ у його тупу, глуху ненависть до ┐х. Вiн зна║, що ┐м усiм до
одного вiдомо, кого вiн вигляда║ так пильно i чого так вигляда║. Вiн зна║,
що ┐м навiть вiдомо, коли вiн буде вiнчатись з Гликерою Парменовною;
вiдомо, скiльки да║ йому батько-монопольщик викупного за надзвичайно
великi зуби, за косi очi, за 28 лiт сво║┐ дочки, "модиски". Вiдомо ┐м i
те, що вiн кожного дня прийма║ ┐┐ бiля машини, привча до хазяйства (бо
вона була в городi "модискою"); вiдомо, що вiн iз великою охотою замiсть
сього запхнув би ┐┐ в пiч паровика, якби дала вперед грошi; вiдомо, що вiн
ненавидить ┐┐ так, як ненавидить зараз усiх, що бiля машини.

А по дорозi, що йде до села, анi лялечки. Гудзик корчить байдуже лице,
поверта║ться i злiсно накида║ться на першого, хто попадеться пiд руку.
Ла║ться гостро, ║хидно, з ненавистю.
- Ах, яка з не┐ робота! - з погордою тика║ вiн нага║м пiд машину. - То
по-твойому робота? То робота, питаю, кукло ти американська?!
- Як граблi короткi... - почина дiвчина i змовка║: пан Гудзик зараз же
вихоплю║ в не┐ граблi, засову║ далеко пiд машину й вигорта║ купу полови.
- Кукла! - шипить вiн, кидаючи на не┐ граблищем. Дiвчина винувато
ухиля║ться i ловить граблi.
- Тобi до машини ставати! Дiтей няньчить у жидiв, жидiвська помийнице
ти!.. Ач, яка красуля!.. Ку-ди-и-и ж сунеш, герге-е-по! - знов хапа вiн
граблi й поверта в другий бiк. Дiвчина покiрно посува║ться за граблями.
- Кукла ║гипетська! - злiсно кида вiн i одходить.
На-а-а моди-и-сцi сарахв-а-н...
Бiля не┐ Гудзик-пан... -
чу║ться десь за соломотрясом, i на всiх лицях з'явля║ться весела
усмiшка.

"Добре, добре! - дума║ Гудзик, ┐дучи до паровика. - Заспiва║те ви у
мене не так! Я вам заспiваю. Що то ви заспiва║те, як за грiшми
прийдете!.."
I вiн виразно собi уявля║, як у суботу прийдуть "вони" за рощотом, а
вiн нахилить голову набiк i, нiби жалкуючи дуже, сумно одповiсть ┐м:
"Бiда, хлопцi! Не прислав пан грошей, вiзьмете вже, мабуть, у ту
суботу..."
I хоча вони добре знають, що се правдива брехня, хоча знають, що вiн
вiдда║ ┐м ┐хнi ж грошi за проценти, що навiть зараз у його в кишенi ║