"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

грошi, постоять, погомонять, почухаються i пiдуть собi з богом до друго┐
суботи. Бо не ┐хня тут сила, а його, бо не вiн у ┐хнiх руках, а вони у
його. I зна║ вiн, що ненавидять вони його, що покiрливiсть ся до часу до
години, зна║, що погано буде йому, як i вiн попадеться, але вiд сього ще
бiльша ненависть закипить до них.

По дорозi нi душi. Гудзик знов робить байдуже лице i повагом iде до
машини. Пiсня ще дужчою хвилею несеться з-за соломотряса й жене кров
Гудзиковi в голову. Настрiй накипа║. Хочеться когось ударить, пригнiтить,
хочеться чим-небудь виявить напружене почуття.
- Карпе! - гука║ вiн до присадкуватого, широкоплечого парубка в синiх
пукатих окулярах, якi носять, звичайно, тi, що стоять бiля соломотряса, -
Ти на гулянку прийшов сюди? Забирайся на мiсце.
Карпо поверта║ до його запорошене лице з широким носом та товстими
губами i зараз же знов нахиля║ться до парубка, що вигортав полову з-пiд
машини.

- А як не схоче сьогодня заплатить усiм, кидати зараз же всiм роботу...
До одного! - бурмоче вiн. - А як буде хто... те║... значить, не приставать
до нас, пiд ребра - й амiнь...
- Карпо!..

- I не зацiпить iдолу! - усмiха║ться Карпо, не дивлячись на Гудзика. -
Гудзя проклята!.. Так ти ж гляди: як з'явиться модиска, зараз же катай до
мене...

Парубок пiдводиться, виправля спину й витира пiт.
- О, Гудзя вже бiжить сюди! - тихо промовля║ вiн до Карпа i знов
нахиля║ться пiд машину.

- Хай бiжить! - байдуже, крiзь зуби цiдить Карпо i тихо йде собi до
соломотряса.

- На модисцi-i-i сарахва-а-н... -
голосно заводить вiн, проходячи повз Гудзика, що вже наблизився до
його, й заклада руки за спину.
Коло не┐ Гудзя-пан...
- Карпо!! - визвiря║ться Гудзик. - Ти на проходку прийшов сюди? Мурляка
чортова!

- Гей, модиска моя, ти любезная моя!..
Бiля машини прокочу║ться регiт, i Карпо важно проходить до соломотряса,
голосно виспiвуючи.

- Н-ну! - дивлячись йому вслiд, промовля Гудзик i, стиснувши губи, йде
за паровик. - Се тобi не минеться так!
Ненависть давить йому груди до болю. Кожне засмалене лице, кожний
хриплий 'голос робiтника драту║ його i виклика бажання помститися,
придавити, показати, що сила його, а не ┐хня.
- Знов солому розкидав, вахля-яко! - зупиня║ться вiн бiля паровика i