"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пильно дивиться прямо в лице кочегаровi. - Знов тобi говорити це, бодай з
тобою лихо говорило, чорта дурного шматок!
Кочегар, високий, млявий Данило, одводить погляд вiд печi, мовчки,
понуро обдивля║ться навкруги i знов задумливо дивиться в червоне полум'я.
- Та до кого ж я говорю?! - вмить скажено вирива║ться у Гудзика
фiстулою. - Солому менi!

Данило мовчки поверта║ться й почина пiдкидати солому ногами.
- Ач, дурне бидло, чим пiдгорта║. Граблi, йолопе, вiзьми, граблi!..
Данило iде кудись за граблями.
- А ти ж куди? Куди бiжиш? - накида║ться Гудзик на дiвчину, що,
витираючись фартухом, наближалась до дiжки з водою.
- А вже ж не виглядати когось! - насмiшкувато кида та й пiдставля рота
пiд чiп.

Гудзику хочеться кинутись на не┐, здавити за горло, загризти ┐┐, але...
дивиться тiльки, як вода тонесенькою цiвкою збiга║ з-пiд чопа у витягнутi
губи дiвчини й почува║, як злiсть наче грудкою важкою проходить по його
грудях.
- Ху, - напившись, втира║ться дiвчина й нiби до себе дода║ з
здивуванням: - I чого ┐┐ так довго нема║? Кумедно! - I, зареготавшись,
хутко бiжить до машини.


II
А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало сiдати, i з поля повiяло
свiжим повiтрям. Здаьалось, робота повинна б iти жвавiше, а тим часом бiля
машини ко┐лось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона i кiнчаючи
погоничем Михалком, всiма опанувала якась млявiсть i неохота. Бiля
ожередiв стояли навезенi й не викиданi копицi; коло соломотрясiв iнодi
Набиралось стiльки, що треба було спиняти машину, щоб дати ┐й хiд; полова
пiдпирала машину i спиняла колеса, що черкались по нiй; навiть жидки бiля
вiялок чимсь були заклопотанi й не звертали уваги на роботу. Гудзик не
переставав лаятись. Кине одного, треба бiгти до другого; розiгнав одну
купку, що палко про щось говорила, в другому кутку вже держить промову
Карпо. На барабанi смiх, регiт, пiд барабаном палкi балачки, всiма
опанував якийсь iнтерес. Машина все частiш i частiш голодно гуде й гурка║,
возi┐ все частiш чогось баряться, а всi навiть на се й не звертають уваги.

Гудзик почина догадуватись, почина розумiть сей настрiй, i страх
холодить йому серце. З ненавистю дивиться вiн, як настрiй охоплю║ навiть
кочегара Данила, примушуючи його жвавiше сунуть солому й повертать
здоровенною коцюбою.

"Нiчого, нiчого, я вам покажу, пiдождiть, ви, мурляки проклятi!" -
дума║ Гудзик i ще енергiйнiше бiга й ла║ться.
- Чого ж став? Чого став? Пiд'┐жджай, пiд'┐жджай! - накида║ться вiн на
возiя - парубка, що, балакаючи з дiвчатами, пiдiбрав вiжки та збирався
пiд'┐жджать до машини. Парубок здригнувся й, поспiшаючи, шарпнув i
зацмокав на коней.