"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ей ти! Чорнява!.. Бiла хустина!.. Тю! Федоська! Федоська здрига║ться
й почина║ шукати очима.
- Сюди! Сюди лупни!
Федоська пiднiма голову й, забачивши Андрона, усмiха║ться.
- Iди сюди... - кива║ той головою. Дiвчата круг його весело
посмiхаються i наперед почувають задоволення.
- Чого?

- Та йди, дурна!.. Iди, я тебе сподобав... Iди, мо║ серце...
Дiвчата смiються, а з ними й Федоська.
- Та йди, не бiйсь: я м'який... як вiск на морозi. Ну?.. Води
принесеш... - дода║ вiн, пiднiмаючи вiдро.
Дiвка неймовiрно дивиться на дiвчат, на вiдро й руша║. Через хвилину
голова ┐┐ з'явля║ться на барабанi.
- Ти вирости хочеш? - вмить серйозно поверта║ться до не┐ Андрон i
пильно дивиться в лице.

Дiвчата, що дивились на його, й собi поробили серйознi обличчя, вмить
пирскають зо смiху й чекають одповiдi вiд сторопiло┐ Федоськи.
- Ну, видно, що хоче, - не посмiхаючись навiть, провадить далi Андрон i
бере Федоську за кiнець хустки.
- Так, коли на се вже йде дiло, - говорить вiн, - то ти зроби от що...
Та стiй, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, бог з
тобою... Що ж тут? Так, значить, зробиш так...
- А, та ну вас! Смiються!.. Пустiть... - вирива║ться Федоська i хоче
злазити вниз.

- Стiй, стiй! Пiдожди... Я маю справдi сказати тобi дещо, Чекай-но!
Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..
- Говорив... I про модиску...
- Усiм?

- А я знаю? Чула, як казав...
- Дак от що: пiди зараз, найди Карпа i скажи йому так: коли буде вже
все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас...
Розумi║ш? - нахилився вiн до Федоськи i несподiвано зробив ┐й по губах
"тпруньки". Федоська аж одкинулась назад i плюнула, коли тим часом дiвчата
весело реготались. - Скажеш же?

- Та скажу... А як модиска прийде?
- Тодi все буде... Ну, рушай... Висока рости!
- Ет! - соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще
зовсiм сховатись ┐┐ хустка, як зараз же зачувся голос Гудзика:
- Чого... треба... лазила?..
- О, Гудзя вже! - ненависно муркнула одна з дiвчат i стала готуватись,
щоб приймати снопи вiд парубка, що вилазив уже на поставлений вiз.
- А ти, Андроне, замiсть того щоб згребти та подати в барабан смiття,
регiт iз ними заводиш? - почувся через пiвхвилини незадоволений, але
здержаний голос Гудзика, i на барабанi з'явилася його голова. - Так робити
не можна!