"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Дорослi легше зiтхають i, хитаючи головами, лають Федька-халамидника. Але
в лайках нема нi злостi, нi досади. Ловкий хлопчак, що й говорити. Як
брався, собака, га?
Федько з того боку маха║ надiтою на палицю шапкою. Той берiг пустий, бо
туди не можна пройти з вулиць - чи┐сь мури i тини.
- А як же вiн назад добереться? Невже знов по крижинах?
- А так i ║, вiн знов на крижинах!
Справдi, Федько стрибнув на крижину, потiм на другу, i знов на березi
всi притихли, слiдкуючи за одчаяним хлопцем. Нiхто вже не кричав порад,
нiхто не лаявся, тiльки не зводили очей з маленько┐ комашинки, яка
дряпалась, бiгла серед страшних сiрих крижин, стрибала, метушилася. Така
маленька комашинка, а як вона ловко, безстрашно обдурювала величезнi
шматки льоду, що з трiском лiзли на не┐, немов збирались розчавити нахабне
живе створiння. Як це створiння топтало ту сiру купу криги i ще навiть
часом вимахувало сво║ю малюсiнькою паличкою.
- Ну, й шибеник! - зiтхав хто-небудь, як Федько видряпувався з
скрутного мiсця.
А "шибеник" все ближче й ближче присувався.
Ось уже недалеко. Видно вже, як швидко оченята його бiгають на всi
боки, вишукуючи мiсце, де перестрибнути. Найшов. Вперся палицею. Палиця
сприснула. Ударив дужче в лiд i знов уперся. Сто┐ть добре. Раз! - i вже на
другiй крижинi. Жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кiшка.
I от хлопча уже на березi. Круг його крик, писк товаришiв. От це
молодець, так молодець. От як треба!
- Ну, щастя тво║, що ловкий! - качають головами дорослi. Але не лають i
не сердяться,що говорити такому зайдиголовi!
Толя аж задихався, дивлячись, як Федько перебирався по крижинах.
Оченята йому розгорiлися, серце билось мiцно i гаряче. Нiчого там
страшного нема, на тих крижiнах. А зате як iнтересно, як весело! От би
взять та собi побiгти. Тiльки скинуть калошi, а то в них важко. То зовсiм
не трудно. Узять у Федька палицю, встромляти у лiд i стрибати. Велика
штука!
А коли Федько вийшов на берiг, коли його отовпили хлопцi i з радiстю та
захватом дивились на нього, як на героя, Толя почув, що вiн теж може
перейти. I не тiльки може, а от вiзьме й перейде!
I вiн, нiчого нiкому не кажучи, хутенько скинув калошi, струсив ранець
з плеч на землю i пiдiйшов до Федька.
- Дай менi свою палицю! - сказав вiн. Федько здивовано подивився на
панича.
- Нащо тобi?
- Я теж хочу йти на той бiк.
- Куди??
- На той бiк.
Спiрка й Стьопка так i фиркнули. Але Федько не засмiявся.
- А як упадеш у воду?
- Не бiйсь, не впаду. Давай!
- Лучче не треба, Только... Ти не вмi║ш.
- Овва! Ти один умi║ш. Ну, давай палицю. Що, може жалко?
- На...стиснув плечима Федько,тiльки гляди... Толя взяв палицю i пiшов
на кригу.