"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тiльки ви мовчiть...тенором сказав усiм Федько.А то, як побачать, що
я хочу переходить на той бiк, то не пустять. Нехай думають, що я хочу коло
берега походити.
- Добре!..
Федько пiдперезався, взяв у руку палицю, спробував ┐┐ й насунув
щiльнiше шапку.
- Ну, гляди ж! - промовив вiн до Толi якимсь чудним голосом i пiшов
просто на кригу.
- Федько пiшов! Федько пiшов! - закричали хлопцi, якi вже давно
зачiпали його, щоб iшов на кригу.
Федько стрибнув на лiд i, наче пробуючи його, потопав ногами. Крижина
добра була, товста, мiцна.
Федько потрошки наблизився до друго┐, походив i палицею змiряв, чи
товста. Потiм озирнувся до берега i раптом стрибнув на другу крижину.
Спiрка, Стьопка й Толя дивились за ним з замиранням серця.
- А куди ти там? - закричав до Федька якийсь робочий збоку.Куди понесло
тебе? Вертайсь назад!
Але Федько, мов не чуючи, пiдбiг на край сво║┐ крижини i знов став
тикати пiд нову крижину. Та була зовсiм тонка. Спробував надушити ┐┐
палицею,угина║ться. А позаду кричать i махають руками, щоб вертався.
Федько вибрав iншу - ця товща. Розбiгся i стрибнув. Крижина тiльки злегка
хитнулась i заспоко┐лась.
- Та що вiн, сказився, паршивець! - закричали вже iншi на березi.Куди
його потягла нечиста сила? Ей ти, вертайся сюди заразi
- Ну, дивiться на цього одурiлого хлопця!
- Та бiжiть, стягнiть його, сукиного сина!
Але бiгти було вже пiзно. Федька несло вниз, i вiн був уже на серединi.
Вiн часом оглядався, пiднiмав на палицi шапку, весело крутив нею i кричав
щось. Розiбрати не можна було, що вiн саме кричав, але чути, щось веселе i
завзяте.
- Та чий вiн? - питалися кругом.
- Федько, Iвана типографчика син. Халамидро звiсне.
- Ну й пробийголова... Ач яке виробля║! Ах, ти ж Боже наш!
А Федько, справдi, щось надзвичайне виробляв на рiчцi. Вiн то повз на
животi по тонких крижинах, то впирався палицею i перестрибував через
водянi латки, то бiгав з кiнця в кiнець криги, не маючи виходу. Здавалось,
ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зiтре, зiмне й слiду не
зостанеться од комашинки-хлопчика. Але комашинка, якимсь чудом, ловко
видряпувалась на самий гребiнь кучугури, скоренько з'┐жджала з не┐ i бiгла
знову, з крижини на крижину.
На березi було тихо. Хлопчики завмерли з роззявленими ротами i широкими
очима. Старшi хвилювались i пильно слiдкували за кожним рухом "шибеника".
Як той щось замнеться, так всi зараз затурбуються, деякi починають кричати
всякi поради:
- Вправо, вправо бери, сукин син!
- Куди вправо? - маха║ на порадника другий рукою.Там вода, хай жде,
друга крижина пiдпливе... Не рушся, стiй на мiсцi!
На щастя, Федько не може чути нiяких порад i щасливо добира║ться до
берега.
Хлопчаки починають од щастя пищати, боротись, кидати камiннями у кригу.