"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

По всьому березi сто┐ть народ. Хлопцi живжиками просуваються помiж
дорослими i безперестанку кричать дзвiнкими, веселими голосами. Скiльки
тут школярiв, якi завтра скажуть учителю, що ┐м у цей день "голова болiла"
i вони не могли прийти "в клас"!
А рiчка все суне i суне вперед. Крижини з мокрим рипом труться одна об
одну. Вони такi поважнi та старi, аж жовтi. Звiдки вони припливли сюди? I
куди попливуть? От сiсти б на одну з них i ┐хати на нiй десь
далеко-далеко. Кругом другi крижини, ┐х треба одпихати, щоб не лiзли на
цю, а то як налiзуть, то потоплять. Добре, як встигнеш перестрибнути на
другу, а як шубовснеш у воду? А вода, ух, чорна, глибока та холодна, аж
пищить.
Але знаходяться смiльчаки, що стрибають на крижини i ┐дуть на них
якийсь час. Десятки хлопчачих очей з заздрiстю слiдкують за молодцями. А
молодцi вiзьмуть та ще й ногами потопають по льоду, от, мовляв, крига яка,
не провалиться. Деякi з них перестрибують на другi лiдяки i навмисне
зупиняються на самому кiнчику над чорно-синьою, густою водою.
- Ану, ти там! Хочеш ракiв половить? - кричить хто-небудь з дорослих на
молодця.Злiзай на берiг!.. Шубовсне в воду, витягай його...
Молодець нiби не чу║, але, потопавши на кризi, сходить на берiг.
Толя часто подивлявся на Федька: ну, що ж вiн не йде на кригу? Федько
щось говорив Стьопцi i Спiрцi i показував на рiчку головою.
Толя пiдiйшов ближче i почав слухати.
- ...А то що! Стрибають тут...-говорив Федько.--Подума║ш, яка штука!
Нi, нехай хто на той бiк по кризi перейде, от буде герой!
- Ну, на той бiк! - покрутив головою Стьопка,як затре кригою, що будеш
робити?
- А ти на другу! - блиснув очима Федько.А з то┐ ще на другу!.. .От
зроби так! Зробиш? Га?
- А ти зробиш?
- Може й зроблю...
Толi страшенно хотiлось подивитись, як Федько буде стрибати з крижини
на крижину. Вiн постриба║ i, розумi║ться, зляка║ться й почне плакати: його
знiмуть з криги, а всi потiм будуть з його смiятися. Хай не зада║ться.
- Нi-за-що не зробиш! - сказав Толя Федьковi, киваючи на рiчку.
Федько мовчки подивився на нього й нiчого не сказав. А Толя бачив, як у
Федька навiть губи побiлiли, а очi стали такi чуднi, гострi, коли вiн
вдивлявся в кригу. Ага! Мабуть, бо┐ться.
- Ану, спробуй! - знов сказав Толя.Ти ж хвалився, що будеш ┐здити на
крижинах. Ану!
А крижини сунули та сунули. Iнодi вони розривалися i мiж ними робилась
чорна, страшна латка води. В тiй водi пливала солома й трiсочки. I солома,
i трiсочки крутились i десь зникали,-так вертiло там воду.
- А давай об заклад, що перейду на той бiк! - вмить звернувся Федько до
Толi.
- Ба не перейдеш!
- Ну, давай! Об що йдеш! Як перейду, даси менi свiй ножик, що з
костяною ручкою. А як не перейду, я тобi дам свого чижика. Хочеш?
Толi зовсiм не хотiлось чижика,навiщо йому чижик? - але вiн згодився.
- Ну, добре! Давай руку. Спiрка, перебивай. Спiрка перебив i Федько
став тiснiше пiдперiзуватись, оддавши Стьопцi сво┐ книжки.