"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Та на саму кригу полiзеш?
- Атож куди! От i палиця вже ║,показав Федько на застромлену
палицю.Весело на кригах! Я бачив, як торiк ┐здив Антошка... Та я тодi не
достав палицi... Гайда завтра разом? Га?
Спiрка й Стьопка почухались: у школу треба.
- Е, в школу! Один день пропустимо, от бiда велика! Толi страшно було
слухати такi розмови, але вiн не мав сили одiйти.
Хлопцi почухались i таки рiшили йти завтра до рiчки. Умовились, що всi
тро║ зiйдуться на цьому самому мiсцi рiвно _о восьмiй годинi.
Коли Федько прийшов на другий день на призначений пункт, вiн застав там
Спiрку, Стьопку i... Толю. Толя був увесь закутаний у шарфики, з-за яких
визирав тiльки кiнчик носа та оченята. Оченята йому були якiсь чуднi, не
то винуватi, не то зляканi.
Федько Толi здивувався.
- А ти чого? Може теж з нами? Толя трошки почервонiв i сказав:
- Я тiльки пiдiйду, подивлюсь, а потiм пiду в школу.
- Iди, дивись,згодився Федько i почав витягати з снiгу палицю. Вiн ┐┐
сховав туди ще вчора ввечерi.
Палиця чудесна була! На кiнцi гостра, ще й з гвiздком, як устромиш у
кригу, не посковзнеться. Книжки Федько прив'язав собi на живiт i закрив
кожушком. Смiшно було дивитись, що вiн став такий пузатий.
- Наче твiй тато...сказав Спiрка Толi.
То була правда, сам Толя це бачив, але йому все ж таки досадно стало.
"Тато"... Зовсiм не "тато", а "папа". А потiм, що ж тут такого, що у його
папи бiльший живiт, нiж у ┐хнiх тат? Бо його папа багатий, от i все.
Толя ┐м нiчого все ж таки не сказав, вiн був хлопчик делiкатний,
вихований. Федько, той, якби зачепили його тата, зразу б грубостi почав
говорити, а то й битись полiз би.
А Толя навiть щось сказав до Спiрки. Але Спiрка не чув, бо вони в той
час пiдiйшли до спуску з гори. Тут уже не до балачок,стало видно рiчку.
Повiнi ще не було, але яка стала чудна рiчка! Вся сiра, покопирсана, ряба.
На березi комашнею стоять i ходять люди. Сонце хитро вигляда║ з-за
парового млина. Галки кудись летять довгими рядами i кричать. А як блищить
кiнчик хреста на Богоявленськiй церквi! Ух, гарно!..
- Ану, наввипередки! - раптом закричав Федько i як вихор зiрвався з
мiсця.
Стьопка й Спiрка заверещали й побiгли за ним.
Толi теж хотiлось i заверещати, i побiгти, i навiть фицнути так саме
ногою, як зробив Стьопка. Але вiн того не мiг зробити: кричати на вулицi
не личить благородним дiтям, бiгти ж трудно, бо кожушок його такий довгий
та тяжкий, а на ногах глибокi калошi. Та ще на спинi ранець з книжками.
Толя тiльки дивився, як миготiли ноги Спiрки та Стьопки. Ось Стьопка
загубив книжки. Зупинився, пiдхопив, знов фицнув i полетiв за переднiми.
Толя нагнав ┐х аж коло само┐ рiчки. Зблизька рiчка здавалась ще
чуднiшою. Видно було, як помалу, тяжко йшла крига. Лiд трiщав, лускався,
крижини лiзли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великий гурт
волiв. _Вся сiра маса худоби сунеться помалу, але деколи один вiл вилiзе
на другого, i тодi в тому мiсцi почина║ться гармидер, воли налiзають один
на одного, стоять, крутяться, аж поки тi, що почали гармидер, не
проштовхнуться наперед.