"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сусiдню купу льоду. Крига зашарудiла й пiдсунулась до Толi.
- Тепер переходь сюди!.. Ну, от бачиш... Тепер iди на цей край. Iди
смiливо, не бiйсь... Ставай тут. Стiй, не бiйсь. Я пiду назад, пiдштовхну
тепер до берега...
Федько перебiг на другий кiнець крижини i тiльки хотiв упертись палицею
в дно рiчки, як раптом пiд ним почувся трiск, крихка крижина розломалась
надво║, i Федько зник з льоду.
Всi так i замерли.
Але Федько не потерявся, вiн ухопивсь руками за кригу i зо всi║┐ сили
пнувся, щоб його не знесло. Але на латку води, яка сталася вiд цього, вже
сунула нова крига. Вона знесе Федька.
Толя побачив це i з криком забiгав по крижинi.
- Толю! Толю! - кричав Федько.Подай менi палицю свою... Подай палицю...
Я вилiзу.
Але крижину в цей час пiдбило до берега i Толя, як стрiла, вилетiв з
не┐.
Стьопка, Спiрка й iншi хлопцi кинулись до Федька i протягнули йому
палицю. Федько весь посинiв уже i хотiв взятись за палицю, але рука не
слухалась, заклякла.
А пiдiйти до нього не можна, бо крижина угина║ться, залива║ться водою i
може розломитись знов,
- Стьопка, ляж на лiд та пiдсунься до мене,прохрипiв Федько.
З берега дорослi щось кричали, але хлопцi ┐х не слухали. Стьопка лiг i
став пiдсуватись до Федька.
- Зiйдiть там з криги, хто лишнiй,крикнув Стьопка, озирнувшись.
Але в цей час один з хлопчикiв подав Стьопцi шворку, зв'язану з поясiв.
Стьопка кинув ┐┐ Федьковi.
- Хватай, Федю! Хватай... Швидше, Федю, бо крига йде.
Федько протягнув руку, але знов ухопився нею за лiд.
- Не можу...прошипiв вiн,руки не держать, упаду...
I раптом вхопив зубами за шворку, набрав повен рот, мiцно стиснув зуби
i мотнув головою, мовляв: "тягни!".
Стьопка, хлопцi й дорослi з берега почали тягти Федька.
- Держись, Федю, держись, нiчого... Ех, держись ще трошки! Браво!
Федько був весь синiй од холоду i того, що держався зубами за пояс.
Але, як тiльки витягнули його на тверде, вiн став на ноги i почав
швидко-швидко топати й махати руками. Вода лилася з нього, зуби йому
цокали, але вiн на те не вважав.
- Нiчого, не перший раз, я цi║┐ зими три рази на льоду провалювався.
Треба тiльки бiгати.
Але йому не дали побiгати. Десь узялись папа й мама Толi, а з ними мати
Федька, Толя, побачивши ┐х, затрусився i з криком та плачем кинувся до
них.
- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен, я не винен!.. Але папа й мама не
дали йому говорити. Схопивши його пiд руки, шарпнули i потаскали додому.
Мати Федькова теж схопила Федька i так торсонула, що з того аж бризки
посипалися.
- Додому, ироде! Ось я тобi покажу! - I знову так потягнула, що Федько
мусiв бiгти за нею. Такою блiдою й лютою Федько нiколи не бачив свою
матiр.