"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Толя, прита┐вшись бiля вiкна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нiкого,
все поховалось. Тiльки з гори бiжить цiлий потiк брудно┐ води з бульками.
Дощ сiче воду, камiнь, стовпчики. З ринв цiлi водоспади спадають в
палiсадник. Темно, сiро, страшно. Мама у себе в поко┐ лежить з пов'язаною
головою - вона не виносить бурi i завжди хворi║.
Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидiти бiля вiкна
i через те Толi страшенно кортить ще посидiти й подивитись.
У, який буйний та брудний потiк бiжить по вулицi! I де вiн береться
завжди?
Трах-тах-тах! - луска║ грiм i лямпа в ┐дальнi дзвенить.
Толя тихенько хреститься й блiднi║, але од вiкна одiйти не може.
I раптом вiн бачить щось надзвичайне. На вулицi, в самому потоцi, пiд
дощем, мокрi, без шапок бредуть Федько, Стьопка i Васька. Вони
позакачували штанцi аж до живота, пацають ногами, смiються, щось, видно,
кричать, ┐м весело i любо! Вода, мабуть, тепла, а дощ, як душ у банi, так
i облива║ ┐х. Ось Федько пiдставля║ лице пiд дощ, ловить краплi ротом. Якi
у них смiшнi мокрi голови!..
Васько щось найшов у водi. Що то?.. Пiдкова. Федько хова║ в торбинку.
Вони знов назбирають гвiздкiв, пiдков, залiзячок! А Федько раз найшов
навiть п'ять копiйок!
Толя ста║ у весь зрiст на вiкнi i маха руками, щоб його побачили. Але
хлопцi не дивляться на вiкно. Вони пацають ногами, бовтаються, грiм
трiщить у них над головами, але ┐м то й за вухом не свербить. Хмари над
ними такi страшнi, що дивитись моторошно, а ┐м те якраз i мило,дощ,
значить, ще довго буде.
Ось вони пританцьовують, мабуть, спiвають:
Iди, iди, дощику,
Цебром,
Цебром-цебрицею
Над нашою пшеницею.
I дощ iде ┐м на голову, на плечi, на руки. Сорочки поприлипали до тiла,
потiк бiжить-бiжить, грiм трiщить.
Але Толi грiм уже не страшний. Толя й сам би побiг на вулицю. Вiн ще
дужче маха руками, але постукати бо┐ться, бо мама почу║.
Нарештi, Федько помiча║ Толю i почина махати рукою, закликаючи до себе.
Васько i Стьопка теж вимахують, показують пiдкови, гвiздки, пацають
ногами, пiдскакують. Васько пада i сiда║ просто в воду, Федько й Стьопка
регочуться, а Васько за ними.
Толя раптом зстрибу║ з вiкна, швидко скида║ черевички, закачу║ штанцi i
тихенько вибiга║ в сiни, з сiней на ганок. На ньому бархатовi курточка й
штанцi,жалко ┐х. Але хлопцi вже коло ганку i кричать:
- Iди, не бiйсь! Дощ теплий.
- Та йди! От баба, мнеться... Раз - два!
Толi холодно i страшно, але вiн не хоче, щоб його звали бабою. Вiн
сходить з ганку i обережно iде до хлопцiв. Нiжнi, випещенi нiжки його
спотикаються, брудний потiк залива бархатовi штанцi, дощ враз вимочу║
акуратно зачiсане волосся i курточку. Спершу вiд цього холодно, але потiм
робиться так славно, мило. Толя од при║мностi аж вищить i паца ногою по
водi. Хлопцi теж кричать i, схопившись за руки, бiжать униз. Толя
посерединi.