"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

густим рядом. Людмила спокiйно пройшла i, пильно вдивляючись пiд кожний
жовтенький робiтничий капелюх, змiшалась з валкою демонстрантiв.
Надходило вже пiв до першо┐ - той час, коли завше звичайно
"почина║ться". На тротуарах було вже повно, так що можна було йти тiльки
туди, куди йшли всi; посерединi улицi вже частiше про┐жджали козаки, й
навiть два рази важко й рiвно пройшла рота солдат з кам'яними обличчями i
штиками на плечах. В вагонах трамва┐в, на балконах будинкiв, в воротах
дворiв, навiть на покрiвлях сидiла, стояла, навiть висiла публiка з
напруженими фiзiономiями й чекала, голосно розмовляючи i смiючись нервовим
смiхом. В повiтрi носилось щось важке й напружене, в очах горiв якийсь
огонь, розмови велись коротко, нервово й не до дiла.

Людмила, трохи розчервонiвшись, йшла мiж двома студентами i, коротко
одповiдаючи ┐м, все так же пильно роздивлялась i нiби шукала когось.
- Ви, зда║ться, товаришко, шука║те когось? - трохи нахилився до не┐
студент з лiвого боку; i Людмила, подивившись на його, побачила й на йому
те саме, що бачила на всiх i почувала на собi.
- Так, шукаю одного...
I не встигла скiнчить. Раптом зо всiх бокiв, зо всiх напружених грудей
вилетiв якийсь крик, всi разом побiгли кудись, i Людмила, почуваючи, як в
грудях у не┐ щось росте, шириться, давить, також закричала й побiгла зо
всiма, спотикаючись i поспiшаючи.

- Дивiться, дивiться! - вмить закричав хтось недалеко, й Людмила,
пiднявши голову, побачила: посерединi улицi, над буйним, густим потоком
голов маяло щось червоне й нiби гордо, радiсно кивало всiм на всi боки.
I Людмилi з маленького горбика було виразно видно, як до цього
червоного, мов до сонця, збiгалось все зо всiх бокiв, а бiля його наче
кипiло й бурлило цiле море. А воно здiймалось все вище та вище i мов
якимсь страшним i та║мничим хитанням пiдбадьорювало й подужчувало могутн║
"ура", що неслося зо всiх бокiв, що без всяко┐ свiдомостi вилiтало з
грудей Людмили, що скликало зо всiх бокiв кiнних полiца┐в, козакiв,
солдатiв. I ось видно Людмилi, як, махаючи якимись не то палицями, не то
шаблями, озираючись на всi боки й хвилюючи валку демонстрантiв, летять по
людях три кiнних околотка, щось гукаючи один одному й пильно слiдкуючи за
червоним. Видно, як червоне за кождим ┐х приступом мов поспiша║ й скорiше
ма║ по улицi пiд тисячний крик "ура" i свист та крик полiца┐в. Ось
околотки вже близько. "Ура" мов дужча║, лиця скажено напруженi, а околотки
суворо нахмуренi, шарпаючи коней, одбиваючись вiд рук, що тягнуть ┐х iз
сiдел, розмахуючи по головах палицями, озираються один на одного й щось
гукають до кiнних полiца┐в, якi десь там, на другому тротуарi, також
б'ють, щось кричать i хвилюють поток.

I Людмилине серце б'║ться невимовне; з кождим наступом околоткiв, з
кождим змахом прапору ┐й хочеться кинуться до його, ухопить та хоч i
впасти пiд шаблями.

I зробилось щось дике й страшне. Червоне хитнулось ще декiльки разiв,
зда║ться, зачепилось за голову одного околотка й десь сховалось; а на тому
мiсцi замиготiли палицi, зачулись стогони, окремi крики, вискочив з валки