"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хвилювало ┐х.

- Ви не сердитесь на мене? - соромливо й нiяково пробубонiв вiн,
акуратно складаючи прокламацiю.
- Нi, серджусь! - засмiялась Людмила. Вiн глянув на не┐ й собi
засмiявся.

- А ви дуже бо┐тесь мене? - додала вона.
- А боюсь! - щиро глянув вiн ┐й в вiчi. - Ви такi серйознi собi, такi,
зна║те, строгi... А я з вами так говорив.
- Я серйозна? строга? - здивовано пiдняла вона сво┐ трохи широкi брови.
- Хто це вам сказав?
- А ну да, серйознi... Такi... Коли ви вперше стали занiматись нашим
гуртком, я, зна║те, хотiв кидать через вас укра┐нську партiю.
- Та-а-к? - криво усмiхнулась вона.
- А потiм... А потiм, - поспiшаючи й мов бажаючи скорiше залагодити
вплив цих слiв, пiдняв вiн трохи навiть голос. - А потiм я побачив, що би
тiльки так, а що ви дуже добрi, тiльки вид такий серйозний... я вже нiзащо
не кинув би... Я потiм через вас i вивчив нашу мову... Спершу я смiявся
навiть, що по-укра┐нськи, по-хохлацьки... А потiм, як ви стали говорити з
нами й вияснили все... А особливо, що ви такi серйознi й такi....
iнтелiгентка... говорите по-нашому, по-мужицькому. Я знаю, що це глупо, що
так не можна судить... Всяка мова...
I, заплутавшись, вiн зупинився й став знов складать папiрчики.

- А есерiв бiльше не соромитесь, як вони вас називають "шоманiстом"?[2]
- ледве усмiхаючись, ласкаво спитала Людмила.
Максим пiдняв голову й засмiявся.
- Еге! тепер вони самi просять у мене книжок ер-у-пе[3] . Говорять, що
тут, на Укра┐нi, з росiйськими книжками по селах не можна вести роботи.
Позавчора я дав одному з нашо┐ гуртково┐ бiблiотеки... "Дядька Дмитра" i
"Страйк".
- Ну, а зараз вже не хочете йти стрiлять? - серйозно подивилась вона на
його.

- Нi! - також серйозно промовив вiн i твердо, мов пiдкрiпляючи сво┐
слова, витримав ┐┐ погляд.
- I в тюрму нi?
- В тюрму? - перепитав вiн. - В тюрму я, мабуть, все одно з
демонстрацi┐ попаду.

- А-а! Так... - якось протягнула вона, мов догадавшись, i пильно
глянула на його, вмить спитала: - Ну, а скажiть правду: ви це подумали, як
я вам сказала про демонстрацiю, чи просто самiй демонстрацi┐ зрадiли?
Тiльки правду говорiть!

Максим трохи змiшався.
- Не знаю, не знаю, - стурбовано, нервово потер вiн себе по головi. -
Нi!.. А може. Я знаю тiльки, що я зрадiв, а чого - не знаю.
- Ну, то неважно! - зiтхнула вона, - Покиньмо!.. Що я говорила? Ну да