"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

все одно.

I вона знов подивилась на його, i знов такою близькою й дорогою була
для не┐ ця постать, що вона вмить стрепенулась, якось здивовано, злiсно
зiтхнула й голосно вимовила:

- Фу, якi глупостi!
- Що таке? - стурбувався Максим.
- Нiчого, нiчого... Ви коли пiдете розлiплювати? - раптом сердито й
сухо кинула вона.

- Сьогодня ж! - винувато подивився вiн на не┐.
- Будьте обережнi! Не налазьте навмисно на арештi Чу║те?
- Нi!

- Потiм через два днi приходьте до мене на квартиру. Ви вже зна║те де.
Тiльки не звонiть, а просто постукайте в стiну. Другий поверх, етаж. Не
забувайте: вiд 6-┐ до 7-┐ ввечерi. Коли я не обiзвусь на стук, тодi
подзвонiть i говорiть, що ви з пошти до телеграфiстки з запискою.
Розумi║те? Я, може, питиму якраз в той час чай або десь вийду...
- Добре, добре.
- Ну, а тепер до побачення! Жду через два днi. I вона знов стала
застiбати сво║ пальто, дивлячись кудись у вiкно i знов маючи той же
серйозний i строгий вигляд.

- Прощайте! - застiбнувшись, протягнула вона йому руку i, не
озираючись, вийшла з хатинки.

Надворi було ще видко, тiльки якось вогкiше, нiж у хатинцi, й подував
нервовий весняний вiтер.
Вийшовши на уличку, на яку виходило й вiконце "кватири", Людмила пильно
озирнулась на всi боки i, спустивши на лице вуаль, хутко пiшла нагору,
струнко хитаючись сво┐м повним, рiвним станом. Але не встигла зробити й
десяти ступнiв, як зразу зупинила трохи ходу i стала вдивлятись в якусь
постать, що чогось нерухомо стояла бiля тину й пильно дивилась просто ┐й в
лице.
"Знов той самий iндивiд", - подумала вона, й страшенна роздратованiсть
закипiла у не┐ в грудях.
А iндивiд, наче помiтивши це, тихо рушив уперед i, помахуючи паличкою,
тiльки озирався iнодi. На йому був якийсь по колiна жовтий теплий пiджак,
чоботи, картузик i зелений шарф на ши┐. Лиця Людмила тепер не бачила, але
пам'ятала тiльки маленькi, нiби жовтенькi оченятка, що бiгали якось на всi
боки, та коротеньке пiдборiддя з кущиками бiлих волоскiв.
Придумавши щось, Людмила вмить зупинилася. Iндивiд пройшов, не
озираючись, декiльки ступнiв, потiм обернувся й також зупинився.
"Ага", - пролетiло з ненавистю у Людмили, i вона рiшуче стала наганяти
його. Порiвнявшись з його пiджаком i зробивши ще ступiнь вперед, вона
раптом повернула до його голову i з такою силою ненавистi, зневаги й
огидливостi промовила "ш-шпиг!", що iндивiд зупинився, роззявив рота i,
трохи навiть зблiднувши, так i застиг. А Людмила, не озираючись, швидко