"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

собою. Але щодо iнших, то треба бути дуже обережними.
- Навiть щодо тата i мами? - кинула Маруся.
- Щодо тата, то я поки що нiчого певного сказати не можу. Ми з ним не
говоримо на цi теми, хоч i зна║мо один про одного, що ми сексоти, що
iнакше не могли б бути живими i на волi. Тим паче, щодо тво║┐ мами,
Марусю. Вона була тодi дуже намучена i на все життя стероризована. Коли б
ти ┐й сказала правду, вона б, може, сильно перелякалась i вiд переляку
могла б наробити велико┐ шкоди i собi, i всiм нам. Отже ┐й я раджу нiчого
не казати, себто брехати. Ну, само собою, що всiм iншим людям, товаришам,
приятелям, подругам, всiм брехати. У тебе ║ який-небудь залицяльник,
якийсь близький товариш iз комсомолу?
- О нi, - зробила зневажливу гримасу Маруся. - Я не люблю наших
комсомольцiв: брутальнi, порожнi, глупi, з ними нi про що й говорити не
можна.
Сергiй Петрович зробив рух, немов хотiв спинити ┐┐.
- Ну, ти так не кажи, дiвчино, про нашу молодь. Так нас за кордоном
судять. Радянськi люди, а надто молодь, мовляв, его┐сти. А тi суддi й не
знають, що це може бути тiльки камуфляж наших людей. Розумi║ться, ║ i
справжнi дурнi та его┐сти, де нема║ цього добра? Але щоб уся наша молодь
була така, це - неможливо, це - протиприродне. Отой закон правди дi║ в
наших комсомольцях так само, як i скрiзь на свiтi. Вони так само
вiдчувають (i не можуть не вiдчувати!) неправду, несправедливiсть. Тiльки
вони не можуть, не смiють виявляти цього вiдчування, маючи страх кари за
те. I тому вони мовчать, або поводяться брутально, глупо, дико. Так само
вони не дурнiшi за iнших, з ними можна було б говорити про всякi речi. Але
про що можна вiльно говорити у нас у Радянському Союзi? Нi про що. Нiхто
сво║┐ думки нi мати, нi висловлювати не смi║, треба повторювати тiльки те,
що наказу║ "партiя". Отже хоч-не-хоч, треба про все цiкаве мовчати i
говорити на банальнi, пустi, дурнi теми. I всi спiврозмовники виходять
немов би дурнями. От ти ┐х так i оцiню║ш. А вони, мабуть, тебе вважають за
дурну, порожню дiвчину, бо нiколи не говорять з тобою про щось цiкаве й
серйозне.
Нi, Марусю, ти не суди так поспiшно людей наших. Але, коли в тебе нема
серед хлопцiв нiкого близького, то й надалi будь дуже обережна, камуфлюй
себе пiд партiйний колiр i спостерiгай, учись розпiзнавати пiд камуфляжем
свого, близького. I тодi, як розпiзна║ш, потрошку пiднiмай свiй камуфляж.
Коли вiн так само почне пiднiмати, тодi зможеш ще ближче пiдiйти до нього.
Але без наради зо мною нiяк не одкривайся нiкому, бо кожна радянська
людина може бути сексотом. Чу║ш, Марусю?
- Чую, дядю... - пригнiчено проговорила Маруся i раптом додала:
- А хто такi термiти? Може, це - ми?
Сергiй Петрович посмiхнувся.
- Марко досить влучно назвав нас. Так, коли хочеш, ми - термiти. Ми
схованi, ми пiд камуфляжем гриземо ту психiчну тюрму, в якiй нас трима║
Сталiн. До речi, дiвчино: ти не думай, що я, кажучи "Сталiн", маю на увазi
тiльки цю одну людину. Нi, Сталiн це цiлий режим, цiла фiлософiя життя.
Сталiн може померти, але його режим лишиться, i я так само буду казати
"Сталiн". I коли ми гриземо тюрму Сталiна, то гриземо весь режим. I правду
писав Марко, що термiтiв ║ мiльйони. Не може бути iнакше. Тiльки вони
мусять працювати в темнотi й не бачити однi одних. Але коли ми пiдгриземо