"Володимир Винниченко. 3iна (Укр.)" - читать интересную книгу автора

перемiнити. Зiну це ображало, менi теж було обидно за будучих людей.

Раптом по┐зд зупинився, всi пасажири чогось кинулись до вiкон з одного
боку, наче хтось зразу перехилив вагон у той бiк, i стали дивитись. А за
ними товпились другi й зазирали через плечi ┐м. I по вагонi стрибало
слово:
- Забастовка... Забастовка... Забастовка... Ми здивовано перезирнулись.
Потiм теж кинулись до вiкон. Якась, видно, велика станцiя. На перонi
багато люду. Вигляд незвичайний у всiх. Кричать щось до наших вiкон.
Очевидячки, пасажири з якогось другого по┐зда. Трохи оддалiк коло
станцiйно┐ комори купа козакiв. Стоять бiля коней, держачи ┐х за поводдя.
Або дуже рудi з кучерявими бородами, або чорнi, безвусi, з татарськими
косоокими пиками. Але всi з кучерями з лiвого боку, з шапками набакир i
червоними випусками на штанях.
Ми знов подивились одне на одного.
- Значить, справдiтаки забастовка? - здивовано дивлячись, промовила
Зiна. I перший раз за ┐┐ дивуванням не показалось лукаве. Якась тривога
була на лицi.

- Мабуть... - з сумним спочуттям хитнув я головою, дивлячись на не┐.
Вона раптом засмiялась.
- Чого ви?

- Так. Ви - комiк: скорбно так хитнули головою. Але смiх ┐┐ був
якийсь... якийсь звичайний, яким смiються усi люди. А в лицi тривога й
непокiй.
- А може, ще нiчого й не буде, - сказав я нiби бадьоро, - ходiм на
перон, подивимось. Вийшли.

На перонi стояв гомiн. З по┐зда висипали люди, отовплювали купками, як
горобцi кинутi шматочки хлiба, кондукторiв i купками вовтузились по
перону, розриваючи ┐х на частi. Кондуктори одбивались, викручувались, але
перелякана публiка не випускала й хотiла неодмiнно знати, коли вони далi
по┐дуть. Кондуктори робили

благаючi обличчя i завiряли, що вони й самi не знають, але ┐м не
вiрили.

- Ви - кондуктор, ви повиннi знати. Як же це так?! Дiзнатись щось
певного не можна було. Говорили, що в якомусь манежi iде зараз збiрка й
обмiркову║ться, чи бути забастовцi, чи нi. Говорили непевними голосами.
Лиця були розтерянi, пригнобленi, навiть у тих, кому при║мний був той
страйк. Погляди часто й надовго зупинялись на козаках, бо то таки дiйсно
була мальовнича група!

Зiна прудко бiгала сво┐ми стемнiлими очима й була блiда. Губи часто
покусювала. Iнодi коротко й рiзко кидала до мене:
- Забастовка, мабуть, протягнеться бiльше трьох днiв?
Або:
- Вiн бiльше двох днiв голодовки не видержить... I хоча я бурмотiв