"Володимир Винниченко. Сонячна машина (Укр.)" - читать интересную книгу автора Весь песимiзм старого, всi намальованi картини пропливли, як легкi
хмарини пiд ┐┐ гарячим сонцем, мигнули хвилевимитiнями й зникли. I знову все блищить, горить, смi║ться, навiть жовтi черепи. О молодосте, вiчнотрачений раю, коли б же ж у тобi на росло древо пiзнання! *** Пiдбадьорився, пiдмолодився пiдстаркуватий дiм. Розчинились давно не вiдчинюванi вiкна парадних, жалюгiднонабундючених поко┐в iз потьмянiлими, потрiсканими портретами на стiнах. Став частiше працювати телефон iз мiстом. Майже щодня почав за┐жджати граф Адольф, хоча чомусь принцеса зовсi!м його не приймала. Старий граф знову взявся за сво┐ мемуари й щоранку, заклавши руки за спину, насупивши кошлатi брови, важко ходить по кабiнету, мнучi┐ й тискаючи свою пам'ять, як засохлу глину. Графин-я цiлими днями шамотливо, злякано турбу║ться, хвилю║ться, в усе зазира║, всiм перешкоджа║. I все через те, що в колишнiх покоях Адольфа живе чудна дiвчина з червовим волоссям i зеленими очима. Чудна дiвчина обклала себе книжками, неначе студент при iспитах, цiлком серйозно, уважно, розкривши по-дитячому уста, слухав кривого доктора Рудольфа, поводиться, як королева, i живе, як черниця. Старий граф частенько заходить до молодо┐ принцеси i, коли виходить од не┐, не зна║, в кого був: у королеви, в черницi, в засушено┐ старо┐ дiвки, в молодесенько┐ на┐вно┐ фантастки, в арха┐чно┐ геро┐нi. От вона прийма║ членiв берлiнсько┐ органiзацi┐, цих препаратiв для археологiчного музею, неприступна вищiсть, вибачлива ласкавiсть воiстину тiльки можуть бути вродженi, посланi вiд самого бога, такi вони природнi, само собою зрозумiлi в нiй. I от вона слуха║ лекцi┐ доктора Рудi. Яка увага, яка покiрнiсть, яка мила, тепла, зворушлива дитячiсть! Одна тiльки Труда не визна║ принцеси. Це Страховище не силку║ться навiть трошки рiвнiше триматися у присутностi високо┐ i остi горбиться, по-хлопчачому стрiпу║ стриженою головою, байдуже мружить пукатi очi кольору старо┐ золотисто┐ бронзи. У природнiсть червоного волосся принцеси вона анiтрохи не вiрить. Взагалi принцеса в домi нi до чого. Через не┐ тiльки частiше почав лазити Шванебах, ця найкоректнiша зануда, яку Труда бачила коли-небудь на свiтi. Ну, мама, розумi║ться, умлiва║ вiд щастя й гордостi: подумайте, яка честь упала з неба на бiдних Елленбергiв. Молодчина доктор Рудi: вiн собi шкандиба║, говорить iз тi║ю високою особою, не задираючи голови, як до святощiв, посмiха║ться сво┐ми волосинками уст тодi, коли немаь нiяко┐ потреби посмiхатись; мовчить, коли треба балакати, i взагалi поводигься собi цiлком пристойно. От йому, наприклад, треба ┐хати в гори, на страш║нно важну наукову екскурсiю, конче потрiбно зробити ревiзiю горам пiсля землетрусу, без цього гори нiяк не зможуть iснувати. I вiн собi кида║ почеснi лекцi┐ з високою особою, склада║ свою валiзку, в якiй iще Ной робив свою кумедну подорож у ковчезi, i зовем не дума║ про те, що ┐хня свiтлiсть на два-три тижнi будуть позбавленi можливостi клiпати очима на хiмiчнi формули. А хiмiчнi формули також ото страшенно потрiбнi для майбутнього трону! |
|
|