"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

далеку снiжно-бiлу вершину.
I дивно було думати, що тонка лiнiя, яка простяглася на бага-
то десяткiв кiлометрiв мiж вершиною Казбеку й долиною, яка легко
перетинала мiжгiр'я глибиною в кiлькасот метрiв,- насправдi являє
собою масивну дворейкову дорогу завширшки близько десяти метрiв.
Для чого ж призначалася ця дивовижна залiзниця, якщо мiж її
рейками легко можна було поставити поперек невеликий вагон? Чому
вона прокладена на дику й безлюдну вершину Казбеку? З якої причи-
ни ця дорога на всьому її протязi не вiдхиляється анi на йоту вiд
лiнiї земної паралелi, що йде, як вiдомо, з заходу на схiд,- i
разом з тим прокладена так точно, що за кожним вiдрiзком її ре-
йок можна було б безпомилково перевiрити компас?..,
У глибинi долини, там, де закiнчувалося полотно залiзницi,
височiв величезний ангар, проте без бокових стiн. На високих
пiдпорахфермах лежало широке склепiння. Саме сюди, до вiдкритого
ангара, увiходили рейки залiзницi, що простяглася до Казбеку. I
пiд високим склепiнням виднiлася не менш дивовижна споруда, що
нерухомо стояла на рейках.
Вона нагадувала реактивний лiтак, але лiтак гiгантських
розмiрiв i ще стрiмкiший за своїми обрисами, нiж усi лiтальнi
апарати, вiдомi досi людству. Довге веретеноподiбне тiло споруди
з вiдкритим нагорi люком, в якому стояв академiк Риндiн, виблис-
кувало, наче дзеркало, так бездоганно була вiдшлiфована його по-
верхня, на якiй не можна було вiдрiзнити навiть слiду будь-якої
заклепки чи то зварки швiв. Прозорий матерiал iлюмiнаторiв у за-
гостренiй носовiй частинi, здавалося, органiчно зливався з
блiдо-рожевуватим металом корпусу. Самий корпус, загострений спе-
реду, як голка, поступово товстiшав ближче до середини, а потiм
знову починав звужуватися. I в цьому мiсцi, ближче до хвоста, з
корпусу виростали невеличкi, вiдхиленi назад крила. Вони були
такi малi порiвняно з розмiрами цiлого апарата, що трудно було
повiрити в їх здатнiсть пiдтримувати пiд час польоту величезний
металевий корпус.
Крила несли на кiнцях невеличкi довгастi сигарки, також за-
гостренi спереду, кожна сигарка закiнчувалася круглим отвором.
Такий же отвiр, тiльки значно бiльших розмiрiв, був i в кормовiй
частинi самого апарата, устаткований одним вертикальним i двома
горизонтальними стабiлiзаторами. Увесь апарат, на корпусi якого
було ясно видно напис "Венера-1", лежав, наче в жолобi, у широко-
му i масивному вiзку. Колеса цього вiзка спиралися на рейки диво-
вижної залiзницi.
Все це було добре видно iз зелених схилiв, де з кожною хвили-
ною ставало бiльше й бiльше глядачiв. Тисячi, десятки тисяч лю-
дей з'їхалися сюди в цей день,- було помiтно, що цього разу їх
привабила аж нiяк не мальовнича кавказька природа.
Спецiальнi поїзди, низки стратопланiв i лiтакiв, нескiнченнi
потоки автомобiлiв привезли сюди, до цiєї гiрської долини, деле-
гацiї робiтникiв, колгоспникiв, наукових дiячiв з усiх республiк
i країв Радянського Союзу, з народно-демократичних республiк та
iнших країн свiту. Схвильованi люди заповнювали схили зеленої до-