"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

лини, наче природнi ступенi величезного гiрського амфiтеатру.
I сам Микола Петрович Риндiн вiдчував якийсь неспокiй, прис-
лухаючись до далекого гомону вiтань. Через яку-небудь чверть го-
дини вiн iз своїми супутниками мчатиме з неймовiрною, приголом-
шливою швидкiстю в мiжпланетному просторi. Ракетний корабель по-
несе трьох товаришiв, надовго вiдiрваних вiд Землi, у невiдомi
простори Космосу, далi й далi в глиб безкрайого космiчного океа-
ну. Що чекає на них там?.. Та хiба ж можуть навiть найстараннiшi,
найглибшi розмiрковування передбачити те, що насправдi може ста-
тися з ними? Особливо - на самiй Венерi.
Так, на цiй молодiй планетi за аналогiєю з Землею має бути
своє життя. Це зрозумiло. Але яких саме форм набуло воно на Ве-
нерi? Адже вченi могли судити тiльки з тих даних, якi давала в їх
розпорядження Земля. Втiм - хiба цього досить? Хiба мiг би, нап-
риклад, художник переконливо й живо вiдобразити на своєму полотнi
десяток людей, коли б вiн знав усього лише одну-єдину людину -
самого себе i бiльш нiкого?.. Так i наука, яка знає лише земнi
умови життя i бiльш нiяких,- хiба може вона бодай приблизно уяви-
ти собi форми життя на iншiй планетi, нехай навiть схожiй за зов-
нiшнiми, грубими ознаками з Землею? Звичайно, нi, - життя може
набувати таких рiзноманiтних форм, так варiюватися, що було б на-
ївним проводити якiсь далеко скерованi аналогiї i грубо уподiбню-
вати життя на Венерi - земному. Але ж тодi вiдкриваються можли-
востi для найнесподiванiших, найнеймовiрнiших форм життя на Ве-
нерi!.. Так, Микола Петрович думав про це не раз - i щоразу зму-
шений був припиняти, кидати цi мiркування, бо тут явно не можна
було дiйти яких-небудь, бодай вiдносно переконливих висновкiв.
Неясний шум i гомiн, що долинав iз схилiв, посилився. Риндiн
мимоволi пiднiс руку, вiдповiдаючи на вiтання. Його погляд упав
на годинник. I цього було досить для того, щоб дисциплiнований i
точний розум академiка Риндiна миттю повернув його до дiйсностi.
- Одинадцять сорок п'ять... Через п'ятнадцять хвилин -
старт,- вголос подумав Риндiн i, кинувши останнiй погляд на схи-
ли, рясно усiянi людьми, зiйшов гвинтовими сходами вниз, закрив-
ши за собою люк.
Автоматичний механiзм дзвiнко клацнув, притискаючи кришку лю-
ка, кризi важелi висунулися з стiн i, увiйшовши до своїх гнiзд,
герметичне замкнули верхнiй люк. Микола Петрович задоволене
вiдзначив, як бездоганно почало дiяти автоматичне обладнання ас-
троплана. Саме так - максимум автоматизацiї! Команда корабля му-
сила тiльки стежити за роботою автоматiв i, в разi потреби, коре-
гувати її,- таким було гасло вчених та iнженерiв, якi конструюва-
ли i будували перший у свiтi пасажирський астроплан.
Сходи вели нижче й нижче. Цей прохiд являв собою своєрiдний
повiтряний шлюз, що замикався другим, внутрiшнiм герметичним лю-
ком. Користуючись шлюзом, можна було, наприклад, вийти iз
внутрiшнiх примiщень ракетного корабля на його поверхню навiть у
мiжпланетному просторi, втративши при цьому лише незначну
кiлькiсть повiтря.
Другий люк автоматично замкнувся за Миколою Петровичем. Те-