"Марко Вовчок. Оповiдання (Укр.)" - читать интересную книгу автора

чогось не подiлили. Перекупка, як жар, червонолиця, стала против сонця,
бряжчить коралями та вигуку║: "Е, е! Коралi добрi! Дивiться ж бо,
молодичко! Ось купи, моя любочко, купи, примiряй до лиця! Ну ж бо, ну, не
соромся!"-звива║ться вона коло повновидо┐, гарно┐ молодицi у бiлiй сорочцi
i в зеленiй хустцi. Молодиця не хоче, а вона таки зачепила ┐й за шию
намисто та кричить:
--_ Дивiться, дивiться, добрi люди, що в мене молодиця, як калина, як
яблучко, як дiвочка, як паняночка!
-- Та пустiть мене, бог iз вами! - одбива║ться молодиця. - Я й ваше
намисто порву! Оте║ справдi! Чого це ви на мене напались?
А сама засоромилась, почервонiла, як вишенька, i досадно ┐й, очицi
блищать, i смi║ться.
Москаль, що якесь старе залiзо продавав, задивився, сто┐ть i
всмiха║ться, i не чу║, що жвавий мiщанин у чемерцi штовха його: "Москва,
москва! Чи прода║ш залiзо?"
Постояли ми там годину, а може, й бiльш. Якась пристаркувата панi до
нас iде.
- А чи нема тут тако┐ молодицi, щоб помiсячне згодилась?
- Чому нема? - кажуть усi. - Можна й на мiсяць iзгодитись.
Та й почали договорятись. Каже та панi: "Роби менi й те, й те, i друге,
й трет║, i все, i бiли, й вари, i ший, i мий. Дам тобi на мiсяць
карбованця!"
- Шукайте собi деiнде, -кажуть ┐й, одступаючи од не┐. А вона до мене:
чи не згоджуся я.
- Добре, панi!
Та й пiшла за нею. "Все, -думаю, -що-небудь запрацюю собi. Роботи не
боюсь: треба жити, то треба й робити, щоб не було од бога грiха, а од
людей сорома. Нема нiде хлiба лежачого".

VIII

Привела мене панi до сво║┐ господи. Невеличкий будинсчок; кiмнатки
низенькi, похилi, а проте столички всякi, коло стiни рядочком, i завiси на
оконцях, i дзеркальце висить, - хоч там таке, що як подивитись у його, то
й себе не пiзна║ш: так тобi перекривить обличчя... Стрiла нас панночка,
вже доросла й огрядненька собi, нiвроку.
- Що, мамiнько, - пита║, - найняли?
- Ось iде за мною. Якась селючка нагодилась.
- Оте║, мамо! Що зробите, то все не до ладу! Нащо вам селючка здалась?
Вона нiчого не вмi║, анi плаття вигладить, анi вслужити догодне. Хiба
будемо на не┐ дивитись, як на мальовану!
Стукнула дверима, аж столички всi скакнули, як живi, й вийшла.
Бачу, що менi недобре тут буде! Де ж таки хто чував, щоб дитина так
незвичайно з питимою сво║ю матiнкою поводилась?
А стара й слова дочцi не промовила.
- Вари, - каже, - обiдати, молодице! Розказала менi всi там порядки i
навчила, що й як, та й покинула мене саму в хатi.
На обiд прийшов i чоловiк ┐┐ з крамниць, - такий високий, чорнявий, у
синiй чемерцi, очi йому веселi й бистрi. Поклонивсь менi та й каже:
- Гляди ж, молодичко, шануйся, то будемо сватами й братами!