"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

й призначенi були сусiдувати на полицях югославських "стєнок", символiзуючи
культурне дозвiлля при зрослому добробутi радянських людей), - i Дарка, чиїм
батькам добробут дозволяв, у кращому разi, на ротапринтнi копiї, до того ж
не завше й безпечнi, позичала в Ленцi тих кавторангiвськи-солiдно виданих
Ахматову й Мандельштама, i "Майстра i Маргариту" Ленця теж прочитала
першою - переповiвши Дарцi перед тим, як позичити, майже дослiвно перший
роздiл, аж до вiдрiзаної трамваєм голови включно, - а вже останнього роздiлу
Дарка так нiколи й не подужала запам'ятати: власне як дочитувала книжку, її
викликано на допит, i тим скiнчилося її дитинство.
...Аж ген пiзнiше, дорослою, Дарка заризикувала спробу врештi
розвiдатися в матерi до пуття, що ж то такого направду страшного було тодi
вiдкрилося (ох, краще б не вiдкривалось...), вiд чого цiлою школою понад
мiсяць достоту штормило? Адже ж нiби й банальна, як на зрiлий розсуд,
iсторiя: "дiвчинка з заможної родини", неповних чотирнадцяти рокiв, потай
вiд усiх (i вiд мене, вiд мене теж!) водить компанiю з цiлком статевозрiлими
хлопчиками з десятого, їздить з ними в недiлю на Труханiв острiв, а потiм
мама одного з цих хлопчикiв (можна собi уявити цю мамочку - топити б таких!)
зчиняє рейвах на цiлу школу (iдiотка!), бо коханому синуньовi порвано, чи
пак перегризено, вуздечку на членi (i теж не бiда, до весiлля загоїться!), -
про вуздечку, оце тiльки й спромоглася згадати Дарчина мама, для якої це,
схоже, стало незабутнiм анатомiчним потрясiнням, - ну добре, згода, не
зовсiм щиро казала Дарка в невиразнiй надiї ви-дражнити з матерi що-небудь
iще, - iсторiя не дуже-то приємна, надто для батькiв дiвчинки, але, як
подумати, то бувають же й куди гiршi способи втрачати дiвоцтво, що зовсiм не
конче потiм обертаються зламаним життям, i дiвчинка з таким бурхливим
дебютом за яких двадцять рокiв, дивись, виринає преблагополучною матроною, i
навiть iз несогiршою унiверситетською кар'єрою, не кажучи вже про
надгризеного хлопчика, який теж пре-чудесно може стати, на втiху мамочцi,
доктором яких-небудь наук, океанографом, або селенографом, або, хай йому
грець, осцилографом, чому нi?... (Що запам'ятала сама Дарка - то, крiзь
прочиненi дверi директорського кабiнету, вперше тодi побачену, викликану до
школи маму Ленцi - молоду i слiпучо вродливу, в чомусь обтисло-шкiряному, в
блиску циганистих дармовисiв, у сизих паволоках тютюнового диму, що нервово
розгорталися круг неї, як клуби фiмiаму круг незнаного божества, - i, поза
коротким уколом подиву, що хтось має звагу курити в директорському кабiнетi,
свою гостро-тоскну свiдомiсть якоїсь iншої людської породи, яка десь там, -
та нi, десь тут, поруч, а нiби за скляною стiною: не дотягтися, - провадить
якесь своє набагато-багатше, кiношно-красиве й незглибимо-насичене життя, -
породи, якiй вiд вiку придiлено мати свiт - собi до послуги). Дарчина мама,
однак, запам'ятала ще й появу в школi слiдчого, фiгури, котра для Дарки
промайнула майже безслiдно (може, тим, що дiтей допитувано в присутностi
батькiв, а батьки ще були значущiшi за всякого чужого дядька, так що в Дарки
зосталося враження, немов то батьки її й допитували...), - раз слiдчий,
значить, не тiльки здоровi пiдлiтковi розваги на свiжому повiтрi, а що ще
могло бути? "Жувачка", джинси (верх непомисленної розкошi!), подарованi чи
вимiнянi кимось iз тих пацанiв, о жах, пiд "Iнтуристом", страшне слово -
страшнiшого натодi либонь що й не iснувало - "фарцовка"?... Лаптi дiткам
плели, чи що, - загодя, на вирiст, щоб не розганялися на майбутнє з
непомiрними апетитами, а вчились паскудити нишком: "Ти бачила у
Скальковської (Ленця одразу перетворилась на Скальковську, такою потiм i