"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

скравки, обрiзки - вiршi, наприклад: "Мимо ристалищ, капищ, мимо шикарних
кладбищ..." (Ленця), "Панно з очима, бiльшими за айстри..." (Дарка) - але то
явно з подачi дорослих, то їхнє шiстдесятництво залузане перетiкало через
дiтей вiд родини до родини, тонесенькою цiвочкою iз
на-той-час-уже-добряче-прикрученого крана, а все своє, чим заповнявся по
вiнця вмiст тих годин, мов провалилося кудись, зоставивши тiльки, як мул по
вiдшумiлому потоковi, - спомин лавочки, спомин пiдвiконня в шкiльному
коридорi, спомин Ленчиного невiдривно-уважного - ах, як вона вмiла
слухати! - обличчя з блискучими очима й напiврозтуленим ротом, i все це в
притуманеному, осiнньо-розмитому свiтлi тужного вiдчуття затраченої, давно
недосяжної вершини, - цiла та видима, денна сторона їхньої дружби (шостий,
здається, клас: якраз коли в дитячому гуртi починається нестримний процес
хаотичного бродiння, злипання й розлипання молекул по двоє, по троє,
незбагненнi здружування й роздружування по кiлька разiв на рiк, так що нiхто
з учителiв на цих двох особливої уваги не звертав), - все воно нiби тривало
й далi, але непомiтно-швидко збiгаючись, мов торiшня сукенка (й так само
пнучи в пахвах!), пiд навальним розростом тої нової, душної й чадної сторони
їхнiх взаємин, котра розвивалася вже без стороннього ока й забирала собi
дедалi бiльше сил - точнiше, дедалi бiльше сил iшло, принаймнi в Дарки, на
її пiдтримання, бо всi їхнi тремтячi припадання до себе, всi палкi поцiлунки
й ряснiючi, по наростаючiй, пестощi вибухали не самi собою, тобто не з чисто
тiлесного iнтересу, як то потiм було з хлопцями, а, щоразу й незмiнно,
розв'язкою якої-небудь чергової емоцiйної накрутки, такої собi невеличкої
драми, в мистецтвi iмпровiзування яких обидвi сягали чудес винахiдливосте: в
нападi замирення пiсля нової сварки-на-межi-розриву (котрими мiж них
частило, мов грозами в липнi), в екстазi порозумiння пiд звуки "Ооогв", од
яких Ленця ридала, впавши на килим i б'ючись об нього головою, з криком: "Я
нє магу, нє магу, нє магу!...", i Дарка, вхопивши обiруч i тулячи до себе цю
рiдну, теплу, пушисту голову (запах, як шерстка кошеняти...), цiлим тiлом
дрижала од причетности до незглибимої тайни почування, - i ще од того,
наскiльки Ленця незбагненно тонша й духовно багатша натура (саме так Дарка
написала в домашньому творi на тему "Моя подруга": "Моя подруга набагато
тонша й духовно багатша за мене натура", i надовго застрягла на цьому
реченнi з двома однокорiнними, набагато-багатша: щось iз двох належало
викреслити, а нiчого не викреслювалось), - взагалi, цiлком неясно, дивується
тепер Дарка, як вони в той рiк примудрялися ще й учитися, де брали час?... А
якщо точнiше, то де брала час Ленця, яка, хоч i гiрше од Дарки справувалася,
все ж таки закiнчувала кожну чверть без трiйок, ба й переважно з п'ятiрками,
i не тiльки зi спiвiв чи фiзкультури (хорошистка, що автоматично значить -
хороша дiвчинка, чи, як казав потiм на батькiвських зборах завуч, "дiвчинка
з заможної родини", бо такою вона й була, при розлучених батьках, що пестили
її, мов змагаючись мiж собою наввипередки: стереосистема, французька бiлизна
в дванадцять рокiв...), - як її на все ставало?...
А вони ж iще й читали, i ще й як ненатло, також на повну силу, -
проживаючи прочитане як свою внутрiшню подiю, тут iсторичний час приишовся
на них як улитий: були роки книжкового буму, полювання за дефiцитними
московськими томами, оправними в новенький, пахучий коленкор барви темного
бурштину - або пляшкової зеленi, або новенького морського кiтеля, i з
незмiнною офiцерською позолотою на погонах, пардон, на корiнцях (i з того
всього радше схожими на коробки з-пiд дорогого коньяку, з котрими, в iдеалi,