"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

зоставалась) значок з американським прапором? Вона не казала тобi, звiдки
вiн у неї?..." Брр, мрак - тьма i непроглядь... (Плюс явний душок
полiтичного доносу - чи не мама порваної вуздечки постаралася, щоб уже таки
напевно розбити компанiю?) Що могла Ленця - її Ленця - мати з тим усiм до
дiла, i головне, як могла тримати те своє життя таким акуратно-паралельним,
таким невидимим, як колготки на ногах - жодної бганочки, - нiчим чисто, нi
словом, нi жестом себе Дарцi не виказавши?... (Був, щоправда, один момент,
який Дарка, з раптовою ревнивою зрячiстю всiх закоханих, таки вловила, одна
загнана скабка: Iгор М., з десятого "А", проминаючи їх у коридорi,
червоногалстучну дрiбноту, котру старшокласники розгрiбали на ходу з
невидющими лицями, як мурашник, враз зупиняється: "Лена", - каже вiн, i
таким незвичайно тихим, скрадливим бринить це зовсiм доросле "Лєна", i така
дивна усмiшка торкає йому вуста, i Ленця подається, таким балетним рухом,
з-п'ятки-на-носак, йому назустрiч, i зависає ногою в повiтрi, i поки вони
обмiнюються кiлькома приглушеними словами, Дарка стало бачить перед собою
тiльки цю незручно завмерлу, нiби в чеканнi, пiдiбгану в колiнi ногу, так
невагомо сперту на носачок, на пуантик, i, розриваючись серцем од муки
невiдомости, пiдозрiливо питає в Ленцi, коли та по хвилi вертається назад:
звiдки ти його знаєш?... Ми сусiди, кротко каже Ленця, склавши свої
мулатськi губенята курячою гузкою, мов дражнячись: була в неї така гримаска,
особливо коли несподiвано викликали на уроцi, i то, либонь, од неї
вчительський женський склад одностайно i з мiсця звiрiв... Ось такий
доторк - одним-один, мимобiжний, як подряпина, - до далекої й незбагненної,
прекрасної й страшної - а як же могло бути iнакше? - Ленчиної тайни: бо вона
вся була тайна, атож, i нi менi, нi тим гидотним хлопчиськам о повнiстю
витеклих спермою мiзках, котрих, либонь, i в заводi малось негусто, звичайно
ж, годi було й марити втримати її при собi на-довше, нiж на мить, - таку
коротку, як спалах метеликових крилець...)
Про жодну вуздечку Дарка тодi, звичайно ж, не знала - та й нiхто в
класi не знав, крiм, звiсно, батькiв, серед яких ця новина цiлком могла
збудити сплеск статевої активности: атмосфера була наелектризована, - а
знала вона тiльки те, що Ленцю зганьблено, безповоротно втоптано в якийсь
темний кошмар, у хлань, що нагло розверзається пiд ногами там, де має бути
твердо, сухо й добре освiтлено, i тато з мамою вголос обурювались "цiєю
малою проституткою", ба навiть ходили, в складi делегацiї вiд батькiвського
комiтету, до директора з вимогою, аби Ленцю негайно забрано зi школи й тим
назавжди вiдгороджено вiд аморального впливу решту дiтей, само собою
розумiлося - хороших i чистих. (Якi ж вони всi, в iстотi, були бiльшовики,
якi нелюди, робить Дарка холодне, здивоване вiдкриття через чверть
столiття, - цiле те поколiння гамузом, правовiрнi й дисиденти, думнi,
iнакодумнi й зовсiм бездумнi, Господи!...) I ще вона знала, що Ленця її
зрадила - цим разом уже не по-дитячому: по-справжньому.
Назавжди.
(Стидке, i моторошно-ганебне, i водночас таке бентежно-доросле, голова
йде обертом: з хлопцями, з тим, що бовтається в них мiж ногами, ще два роки
тому вони пiдглядали на фiзкультурi, штурхали одна одну лiктями, кихкотiли:
у Б. все видно! - i що там могло бути "видно"? - з "великими" хлопцями, якi
"все знають", i тому роблять з нею невiдомо-що, i вона їм те дозволяє -
чужим i великим, i вони дивляться на неї так, як тодi Iгор М., - що цiкаво,
жодного зв'язку не мелькнуло з їхнiми власними сапфiчними iграми, а тiльки