"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

кованi! важкi, як у Володимирському соборi! - i я справдi такими їх бачила,
i аж зойкнула вiд щастя, що й ти, i ти, значить, теж, ми стояли перед тими
дверима вдвох, ми ж дихали водно, Ленцю, що ж ти захряснула їх передi
мною?...
Але Ленця-Скальковська мовчала. I нiчого не збиралась пригадувати, анi
каятись чи просити прощення. Вона взагалi не дивилась на Дар-ку - дивилась у
вiкно, на спортмайданчик iз тополями, вiд часу до часу, закусивши спiдню
губку, починала плакати - i ясно було, що про щось своє, щось, на сотнi
галактик далеке i вiд Дарки. i вiд Тi полум'яних промов, i, чого доброго,
вiд усiх цих зборiв. Дверi, що в них, не ввiйшовши проханою, Дарка
заповзялася вломитись, так i лишились зачиненi.
...Може, припускає тепер Дарка, вона була вагiтна?... Але цього,
слава-тобi-Господи, я вже нiколи не знатиму. Бо не пiдкотишся ж на ювiлейнiй
вечiрцi випускникiв, зi шклянкою вина в руцi, до, вважай, незнайомої тiтки,
щоб звичайненько в неї поцiкавитись: слухай, тодi, пригадуєш, - чи в кiнцi
шостого, чи на початку сьомого класу - тобi часом не робили аборту?...


***

Тепер, з того понурого, голого плато, яке зветься
набутим-з-роками-досвiдом, Дарка може припустити й дещо iнше, а саме: що
Ленця, з її родженою, мiченою крихкiстю - бо вона була мiчена, мiчена, еге
ж: як гулкостiнна вугласта посилка, проштемпельована звiдусiль
чорнильно-заплаканим "Обережно, скло", i так пущена в подорож, а адресу
вказати забули, - ця облудна, потайна, грацiйна, розбещена, наскрiзь порочна
й невiдпорно зваблива, палена зсередини невiдомим вогнем Ленця-оленят-ко
просто мусила, i то дуже рано, вiднайти свiй спосiб боронитися, зокрема й
вiд все-i-вся-пiд-себе-пiдминаючої Дарки, - затуляючись тим єдиним, чим
мала: тiлом. Виставляючи його мiж собою й iншими, як щита-обманку: ось,
вiзьми, ну вiзьми, помацай, хочеш?...
(Принаймнi я їй не залишила бiльше нiчого до вибору - то чому б мали
лишати iншi?)


***

Рiк, два, три, чи що, пiсля того - сьомий, восьмий, так, здається,
дев'ятий клас - вони проходили повз себе, як планети на паралельних орбiтах:
вiталися кивками, хоч i вiтання теж не зразу вiдновилося - Дарка довший час
уникала зустрiчатися з Ленцею очима, або, крий Боже, зоставатися наодинцi:
свiдомiсть власної - не вiдробиш - скоєної пiдлоти її таки пiдтруювала,
лежала десь там на днi, як несподвигна каменюка, й випаровувала болотянi
мiазми, так що в старших класах у Дарки навiть розвинулися напади печiнкової
нудоти, здебiльше вранiшнi, сливе тобi токсикоз у вагiтних, i їй робили
слiпе зондування, ложку олiї натще, - а тодi вона завважила, з трохи
присоромленою полегкiстю, що в гуртовiй розмовi Ленця зовсiм спокiйно, майже
привiтно, вiдповiдає на її загальнi реплiки, не вдає, нiби Дарки не iснує, i
ризикнула потому якось перемовитися з нею сам-на-сам, чемно й дiловито, мов
нiде нiчого, а що тут такого, справдi? - спитати Скальковську, коли та