"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

чергує, i Скальковська так само чемно вiдповiла, що в четвер, ну, i так воно
собi помаленьку тривало далi - бочком, як мiж чужими, - та вони вже й були
собi чужi, вирослi з того дiтвацького епiзоду, як iз бавовняних колготок або
черевичок розтоптаних малючачих, тупоносих таких, що то закидаються в
комiрчину, на антресолi i там поступово звiтрюються з колишнього клишоногого
тепла, яке їх заповнювало, з усiх падiнь, синцiв i подряпин, яких були
свiдками, з "класикiв", "резиночок" i скакалок, з нанесеного в хату пiску (з
маминим криком) i клейких, мов лакованих (вiддираються пальцями),
конфiтурно-морозивних слiдiв, i по упливу рокiв, коли надибаєш їх там, серед
куру й павутиння, то витягається на свiт Божий - просто, старе рам'я.
Нiвроку, не дiти ж бо - дiвчатка, панночки-баришнi: протяглий звук зiтхання,
гай-гай.
(...I все це брехня, бо насправдi нiчого не минає - хоч скiльки не
старайсь наживати потiм поверх того, воно однак темнiтиме зiсподу, крiзь
шкiру рокiв, як невиводний крововилив...)
Якось перемеженилась та цiла веремiя - чи хтось iз впливових батькiв
Поганої Компанiї спромiгся прикрутити вентиля, чи школi не на руку була лиха
слава, їхня школа мала вельми поштиву репутацiю, а кому воно треба,
вiдмiнювання на всiх нарадах, райвно, мiськвно (рима проситься сама собою!),
комiсiї, iнспекцiї, та хай Бог милує! - так що вщухло. Вщухло. Якийсь час
iще зберiгався в класi круг Скальковської режим iзоляцiї, але - розсоталось
помалу-малу, як i з Даркою. Тiльки вчителi, точнiше, вчительки лютували
(казали, одинокий фiзкультурник тодi на педрадi й спробував стати в її
оборонi, але якось надто вже глупо йому вийшло, та й яка могла бути
оборона?) - зле її трактували, направду зле, чого вона безперечно не
заслуговувала, тримаючись рiвно й безвиразно, хорошистка, як i давнiш, i раз
навiть послана на районну олiмпiаду - з англiйської б то, чи що, - а проте
якийсь збудний, дражливий дух, видать, крiзь неї просочувався, як отой
млосно-солодкий, ледве вловний (тiльки зовсiм уже зблизька, разом iз теплом
тiла), i тим розпуснiший (певно, вважали вони) пах не-iнакше-як-материних
парфумiв, - свербiв їм у нiздрях, вступав у кров i темнив на виду:
Скальковська, вийди з класу!... (Труснувши головою, як лошатко iно вiдрослою
гривою, з закушеною спiдньою губкою - чи то розплакатись збираючись, а чи,
навпаки, розсмiятися? - зосереджено, мов назавжди, складала до портфеля
книжки й зошити: вузька, довга спина в поздовжнiй клавiатурi гудзикiв i
пiдторочцi по-тенiсному куценької спiднички по проходу мiж партами - до
дверей - у дверях - не обертаючись: Дарка щоразу не втримувалась провести її
з свого мiсця поглядом, мов на щось сподiваючись, але спина була зачинена
щiльно, як i дверi за нею зачинялися - без грюку, в чому теж, аби охота,
можна було б добачити натяк на знущальнiсть, i тому, знову й знову, - вийди
з класу, Скальковська! - i добре їй так...)
А в дев'ятому, недобувши останньої чвертi, вона вийшла вже назавжди. А
вслiд за нею звiльнився й учитель фiзкультури - колишнiй майстер спорту з
плавання, сорокалiтнiй мужик iз бурхливою сивiючою чуприною (чому спортсмени
так рiдко лисiють?!), з їдким потом i волосками в нiздрях. З'ясувалося, що в
них iз Ленцею був роман, цiлу ту весну. Хтось їх пiдстерiг.
...Зваленi в кутку роздягалки старi дерматиновi мати, такi шкарубкi на
дотик, мов довго вимочуванi в ропi, i сухий, встояний, якийсь уже й
свiйський, як буває в давно покинутих стайнях, запах задавненого дитячого
поту, - чи не тiльки дитячого, а ще й того другого, навального й їдкого?...