"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

чвертi й навiть зi спини, точнiше, з потилицi: потилицi часом бувають
несамовито виразнi. А проте, скiльки б не порпалася в пам'ятi, Дарка нiколи
не могла знайти там уперше побачену Ленцю. Ленця не прийшла ззовнi - вона
розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ген
спадкової хвороби.


***

Що Дарка запам'ятала - це Ленчинi капроновi колготки: бiльшiсть
дiвчаток у класi ще носила бавовнянi, бiлi й коричневi, побриженi або
пухирями повiддуванi на колiнах i чомусь вiчно, о прокляття планового
виробництва, заглибокi в промежинi (чи соцiалiзм поклав був собi за мету
плекати виключно коротконогих i пiдозрiло череватих маленьких дiвчаток?), а
тому вiчно зi звислою з-пiд спiднички ледь не до колiнець матнею, так що
всiм, i найперше самiй власницi, здавалося, наче колготки от-от спадуть, i
так i минуло наше дитинство - в Країнi Спадаючих Колготок; малюки, тi просто
раз у раз задирали спiдничку й дiловито "пiдтягали штани", один раз "жиропа"
Алла, та сама, з першої парти, зробила таке трохи не в четвертому, коли її
викликано до дошки, - жест природнiсiнький, усе'дно що закасати рукави або
пригладити волосся, але в четвертому її вже обреготали на все горло,
хлопчиська мало з парт не падали, тицяючи пальцями, i дiвчатка зрадницьки
пiдхихикували й собi, i може, тим Дарцi так запам'яталися Ленчинi ноги -
довгi, беззахисно цибатi ноги новонародженого оленяти, але облитi, як
засмагою, щiльно й гладенько - анi бганочки - тонким прозiрчастим покривом:
в заллятому вранiшнiм сонцем класi вони здавалися золотими, - Ленця мов не
мала дитинства, не мала з чого виростати, всi дрiбнi, на позiр непримiтнi
жiноцькi навички самоукшталтування, на засвоєння яких, однак, кладеться цiле
отроцтво (а дехто й кавалок юности пригрiбає) - всi тi вискубування брiвок,
перемiряння на себе рiзних стрижок ("гаврош", "сессун" - пташина мова, уже
неврозумлива для хлопцiв), лак-iз-цяточками, лак-iз-квiточками, аж нарештi в
десятому, слава-тобi-Господи, нормальний колiр, - все воно якось вiд роду
було при нiй, невiд'ємне вiд її раз i назавше прецизно-акуратно вималюваної
вже-готовою, ламкої золотоногої постатi - Брак? Модiльянi? нi, Пiкассо:
дiвчинка-на-кулi.
Ленця. Ленця, любов моя.
I ще про ноги згадує Дарка: той нестерпний нутряний опiк, що згодом
навчаєшся впiзнавати як ревнощi, коли англiйка (i таки справдi мов живцем
скопiйована з Гротесково-пiсних, пласких, i безформних, i безрозмiрних вiком
англiйок Мопассана, що ним Дарка натодi вже потай запихалася) ставить Ленцю
в куток: вчителi, тобто вчительки (аз мужчин один лиш фiзкультурник у них,
здається, й був?...), так ось, учительки її чогось рiшуче недолюблювали, i
чого б то? - i Ленця стоїть там у своїй куценькiй формi, на виду в цiлого
класу, злегка розгойдуючись на золотих оленячих ногах, i Маринка Вайсберг
шепоче до Дарки - а правда, в Лєнки ноги красивi? Дарка кривиться: це тема
не до обговорення, а Маринка далi своєї: довгi, мовляв, - мої аж на
дванадцять сантиметрiв коротшi, ми з нею мiрялися, знаєш, як треба мiряти?
от звiдси, вiд бедра, - удар виявляється таким сильним, що Дарка несамохiть
розтуляє рота для вдиху, а тодi пiд грудьми повiльним вогнем розтiкається
опiк: ще вчора вони з Ленцею допiзна сидiли над озером у парку, спершу