"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

десь у стиснутiй гортанi й нiяк не проковтувався. Пiсля урокiв вони знову
сидiли в парку над озером, удвох оповитi, як казковий герой хмарою, грозово
нагуслим повiтрям шекспiрiвської трагедiї: зрада - розрив - розлука, Ленця,
виблискуючи повними колихких слiз очима, пристрасно запевняла Дарку, що з
Маринкою - то було давно, в пiдтекстi малось на увазi, до Дарки, - що то все
"глупостi", якi не мають жодного значення, i Дарка, внутрiшньо вiдразу
розвиднившись, мов вийнята з-пiд обвалу, якийсь час iще, проте, вдавала
ображену, трохи з вродженого почуття композицiї, а трохи й несвiдомо
виторговуючи тим од Ленцi вже нових поступок, нових гарантiв безроздiльної й
виключної до-себе-належности: сценарiй, який потiм незмiнно повторювала з
усiма мужчинами, тим бiльше що з ними це виходило набагато легше, Ленця ж
була гутаперчевою, як та пiкассiвська гiмнастка, знай шугаючи в обхiд
Дарчиного натиску, мов на гойдалцi, туди-сюди, вiд розпачливого каяття до
раптового впадання в якусь повну неприсутнiсть, схожу на транc, iз
заслуханiстю в себе, а то знов з напiвiстеричними пориваннями декламувати
Дарцi вголос якiсь вiршi, що мають "усе пояснити" (вiршами вони в той рiк
засипали одна одну до знемоги), - тож котроїсь небезпечної митi вкiнець
вимучена цими кидками Дарка почула власний крик: "Прости менi!" - i далi
було сповзання вдiл уздовж Ленчиних обтягнених золотистим капроном нагрiтих
колiн, обiймаючи їх руками, i одночасне жадiбне вдихання, крiзь сльози, їх
несподiвано рiдного, хлiбного запаху, - запаху домiвки, до якої врештi
прибиваєшся пiсля довгих мандрiв, у спальнi над дверми щiлина свiтла з
батькiвської кiмнати, давай я пiдiб'ю тобi подушку, лоскотно-духмяний, як
шерстка кошеняти, пух її волоссячка в тебе на щоцi, скуленiсть двох дiвчаток
пiд одною ковдрою, втуляння в себе навзаєм, перешiптування, зненацька
нестримне пирскання смiхом, просто в вухо, та ну тебе, оглушила, - така
сама, як ти, але iнша, ось що таке сестра, ось щб я зараз стискаю в обiймах,
тiсно, так тiсно, що тiснiше не буває, - щоб уже нiколи не вiдпустити, -
двiйко шалено сплетених мiж собою дiвчаток на лавочцi вечiрнього парку, її
припухлi горбочками груденята пiд шкiльною формою вчавлено в твої, її вiї
лоскочуть тобi шию, - як i героя в тiй казцi, послана богами хмара зробила
їх невидимими для стороннього ока - нiхто не йшов по дорiжцi, нiхто не
шарудiв падолистом, не було кому здивуватися, коли Ленця, зцiловуючи вологi
дорiжки з Дарчиних щiк, притислась губами до її губ i на мить завмерла,
задихнувшись, її серденько гупало Дарцi всерединi, й обидвi злякано
заклякли, не знаючи, що робити далi, а тодi Дарка враз вiдчула в себе мiж
губами щось бистре, мокре, солонувате на смак i якесь непомiрно велике -
воно плавало в неї в устах, наче гола гаряча рибина, затуливши тьмою весь
свiт, i вона не одразу збагнула, що то Ленчин язик, а збагнувши, затряслася
вже од якогось нового, незрозумiлого плачу, з силою вхлипуючи його в себе
разом з Ленчиним язиком, ще дужче стискаючи руками худеньке тiльце: гострi,
мов крильця, лопатки, поздовжня клавiатура випнутих хребцiв пiд шорсткою
форменою тканиною, мов спалахом, навернули на гадку найперше потрясiння
живим, либонь, десь iз третього року життя: в кошику, на днi, - манюнє,
пухнасте бiленьке кроленятко, над яким занiмiла була в безруху, мов
заворожена, не в змозi анi вiдступитись, нi одвести погляду, доки хтось iз
дорослих не спитав згори: "IЦо, хочеш узяти собi?" - до тiєї митi вона лиш
намагалась якось упоратися з вiдкриттям, що таке чудо живе i рухається, i
ось прийшла пряма пiдказка, що з цим вiдкриттям робити: чудо можна було мати
(в два роки, в цьому найчеснiшому людському вiцi, "мати" означає тiльки