"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

"видавлювати", цивiлiзованим, мирним шляхом, крок за кроком.
От вам свiжий приклад. Учора вдень, пiд овацiю мiльйонного натовпу,
Верховний Суд заборонив Центральному виборчому комiтету (ЦВК) проголошувати
офiцiйного переможця, поки не прийнято буде рiшення по всiх поданих скаргах
на порушення виборчого законодавства. Тимчасом, незважаючи на заборону,
"Урядовий вiсник" тишком-нишком пiшов до друку з "офiцiйною заявою" про
нового президента України - Вiктора Януковича, тож депутати з Комiтету
нацiонального порятунку мусили серед ночi мчати до друкарнi зупиняти тираж.
Логiчно запитати: якщо при владi лишатимуться тi ж самi люди, як можна
розраховувати, що органiзованi знов-таки ними "новi вибори" за якимось
помахом чарiвної палички зненацька зробляться тепер уже "чесними та
прозорими"?
Сполученi Штати та ЄС попередили, що їхнi дальшi стосунки з Україною до
великої мiри залежатимуть вiд того, чи отримають порушення належне
розслiдування. Чи не вважаєте Ви, що Україна може стати причиною нового
глобального конфлiкту мiж Сходом i Заходом?
Досi Захiд не надто переймався долею України, а деякi захiднi
полiтологи дозволяли собi навiть вiдкрито сумнiватися, чи ми справдi є
нацiєю. Гадаю, ми дали їм достатньо переконливий доказ, що ми нею таки є i
що бути крадькома анексованими Росiєю, як i будь-якою iншою державою, аж
нiяк не належить до нашого нацiонального iдеалу.
Почасти проблема тут у тому, що для Заходу Україна тривалий час
залишалася незнаною країною, "сiрою зоною", яку здаля було легко сплутати з
Росiєю чи Бiлоруссю. Якщо нiколи не чути прямого голосу, яким країна
говорить про себе (а це завжди й тiльки голос її культури, а не її
полiтикiв, котрi запросто можуть виявитися звичайнiсiнькими негiдниками!),
то, звичайно ж, будеш прикро враженим, одного дня виявивши в себе пiд боком,
буквально опостiнь, повсталу сорокавосьмимiльйонну нацiю, готову (за словами
таксиста, котрий учора ввечерi безкоштовно мене пiдвозив, як то в них у цi
днi ведеться) "йти в партизани", у разi узурпатори, пiдтриманi росiйськими
спецслужбами, i далi гвалтуватимуть волю нацiї йти своїм iсторичним шляхом.
Який, до речi будь сказано, є європейським.
Якi надiї покладають люди на ЄС та Америку, i, можливо, Нiмеччину,
зважаючи на те, що нiмецький канцлер Герхард Шрьодер називає свого друга
Путiна "демократом"?
Вибори цiєї осенi - чи, радше, виснажлива "холодна вiйна", проваджена
властями проти народу України пiд машкарою виборiв, - витворили з нас
дорослу полiтичну нацiю, i в такiй якостi, скажу вiдверто, покладаємось ми
здебiльшого все-таки на себе самих. Аж до самого другого туру нi США, нi
навiть ЄС не виявляли особливої уваги до того, що дiялося в Українi. Єдиним
винятком була Польща - поляки виявилися справдi чудовими сусiдами, i чули б
ви, з яким запалом сотнi тисяч народу скандували "Поль-ща!" i "Спа-си-бi!",
коли польськi радники Європейського Парламенту з'явились на сценi Майдану
Незалежностi, зi сльозами на очах салютуючи нам пам'ятним для
Солi-дарности-1980 знаком "перемоги"! Поляки добре знають, що нам
загрожує, - вони були в нашiй шкурi. Що ж до Нiмеччини, то найближчою
iсторичною аналогiєю мав би бути 1933-й рiк. Питання лише в тому, скiльки
часу знадобиться нiмецьким лiдерам, щоб це зрозумiти.

Кiлька тижнiв тому, коли цiлий свiт невiдривна стежив за виборами в