"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

США, польський письменник Анджей Стасюк сказав: те, що вiдбувається в
Українi, матиме для свiту куди вирiшальнiше значення, нiж вибiр мiж Бушем та
Керрi. Здається, вiн мав рацiю, чи не так? Ви з ним погоджуєтеся?
Дозвольте використати Ваше запитання як нагоду висловити за це Анджею
Стасюку моє особисте "Поль-ща, спа-си-бi!". В Українi зараз вирiшується не
багато не мало, як питання - чи наш "новий пречудовий свiт" XXI сторiччя
готовий допустити до тоталiтаризму в Європi, чи (поки що?) нi. Українцi, в
кожному разi, своє категоричне "нi" вже сказали, - як, мiж iншим, не раз
робили i в минулому сторiччi, тiльки тодi їхнього голосу поза межами України
так насправдi нiколи й не почули. Дуже сподiваюся, що бодай цим разом
почують.
Запитання: Юлiя Енке.


ЧИ МОЖЕ РЕВОЛЮЦIЯ ВИГЛЯДАТИ КРАЩЕ?
"NRC Yandelsblad", 4 грудня 2004 р.

Маidan. З минулого тижня це українське слово, що означає "площа",
отримало нове значення. Увiчу понад мiльйона людей, що впродовж тижня вдень
i вночi стоять на морозi пiд снiгом на Майданi Незалежностi в центрi Києва
(тимчасом, як ще сотнi тисяч стоять по iнших мiстах i мiстечках цiлої
країни), "Майдан" став iменем нової дiйової особи на iсторичному кону
країни, донедавна трактфваної Заходом за всього-нав-сього таку собi,
прилеглу до Росiї, "сiру зону". Ба навiть, незрiдка, за "законний" полiгон
для цiлком, мовляв, виправданих iнтересiв пана Пугiна, улюбленця багатьох
європейських лiдерiв...
Те, що на цьому "полiгонi" живе доросла сорокавосьмимiльйонна нацiя,
яка може мати й якiсь власнi, свої iнтереси, а нинi сповнена рiшучости (за
словами таксиста, котрий учора ввечерi безкоштовно мене пiдвозив, як то в
них у цi днi ведеться) "йти в партизани", якщо узурпатори, так безецно
пiдтримуванi паном Путiним, i далi гвалтуватимуть волю нацiї до
демократичного розвитку, - ця новина заскочила бiльшiсть ЄС непiдробним
культурним шоком. Кожне моє минулотижневе iнтерв'ю захiдним медiям вкiнцi
неминуче оберталося на лекцiю з української культури, iсторiї, демократичних
виборчих традицiй, що сягають XVII столiття, i тому подiбної всячини. Не
знаючи з того бодай дещицi, справдi-бо нелегко второпати, як, наприклад,
може таке бути, щоб за 10 днiв такої грандiозної цiлодобової манiфестацiї
(десятки тисяч душ ночують у сотнях наметiв, поставлених уздовж Хрещатика)
не зафiксовано було анi однiсiнького бешкету, i мiлiцiя (яка, за винятком
свого безслiдно щезлого мiнiстерства, вся на боцi народу) не мала нiчого
iншого до роботи, окрiм як допомагати демонстрантам рубати дрова для нiчних
багать та спiвати з ними пiсень. А пiсень таки було з прдостатком - як i
щасливих усмiшок, радiсних скандувань, клаксонiв i сурем, iмпровiзованих
"помаранчевих" перформансiв, найголовнiше ж - тепла й любови, що свiтяться в
сотнях тисяч очей. Ласкаво просимо до невiдкритої країни - хоч би тiльки для
того, щоб побачити, якою красивою може бути революцiя.
Майдан представляє не що iнше, як українське новонароджене, живе й
динамiчне громадянське суспiльство в дiї. Цiлий Київ носить сюди харчi, лiки
та теплий одяг. Люди стоять у чергах, щоб запропонувати притулок у своїх
оселях тим, хто групами з'їжджається на Майдан з усiх усюд - зi сходу й