"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

результати сфальсифiкованих виборiв, а перспективу мати президента з двома
кримiнальними судимостями та п'ятнадцятьма орфографiчними помилками в анкетi
сприймає як нестерпну нацiональну ганьбу - крайню межу зневаги до свого
народу, що її так довго демонстрував був усе ще чинний режим. По другiй же
сторонi - люди, якi з рiзних причин залишались "експатрiйованими" в
радянське тоталiтарне минуле (хай навiть редуковане до розмiрiв занепадаючої
шахти!) i яким i досi невтямки, що властям можна протистояти не тiльки у
формi глухого бурчання.
Розумiється, не цi останнi складають реальну загрозу молодiй
українськiй демократiї - вони анi не становлять бiльшости населення країни
(як не рахувати Донецького регiону, українського Палермо, повнiстю
контрольованого мафiєю), анi не мають потенцiалу до самоорганiзацiї. Але є
тi, хто все ще при владi i хто зараз їх гарячкове органiзовує, нацьковуючи
на "помаранчевi" юрби в Донецьку й Луганську. Втративши надiю завоювати
країну, мiсцевий кримiнальний клан зараз одчайдушне бореться за те, щоб
утримати пiд контролем свiй останнiй плацдарм - новопроголошену мiсцевим
губернатором "Донецьку автономiю". I пан Путiн висилає туди свого гiнця,
мера Москви Лужкова, щоб той гучно й визивно благословив цей проект.
"Путiн зробить усе, щоб вас не вiдпустити, - гробовим голосом сказав
менi минулого тижня в телефон мiй росiйський колега. - Рiшуче ВСЕ. Буде
чiплятись до останку, поки пальцi не посинiють".
Це нагадало менi дещо, чуте ранiше вiд Вiктора Януковича. Десь за
тиждень перед другим туром виборiв вiн звернувся до Ющенка по телебаченню iз
заявою, що вперше прозвучала як пряма погроза: "Нова влада вже прийшла, i ви
нас не видавите!" (непогана заява напередоднi "демократичних виборiв"!).
Принаймнi цим разом вiн був щирим, хоч i не цiлком оригiнальним. Фраза "Ми
прийшли до влади!" була вперше озвучена паном Путiним у промовi на честь
офiцiйного святкування Дня чекiста Росiї. З огляду на контекст навряд чи
доводиться сумнiватися, хто такi цi "ми". Менi лишень цiкаво, як би пан
Шрьодер поставився до того, щоб, iдучи за прикладом свого офiцiйно
проголошеного "друга", запровадити у себе в нiмецькому календарi День
гестапiвця.
У ходi роботи над своїм новим романом, частина дiї якого вiдбувається в
1940-вi роки, я вивчала в архiвах методи, яких уживало НКВД-КГБ до населення
ново-приєднаних територiй по Другiй свiтовiй вiйнi. Це справдi моторошне
дежа вю - бачити, як багато з того знов було запущено в хiд пiд час цих
виборiв: вiд розпаношеної сталiнської пропаганди, яка приписує
супротивниковi злочини власного режиму, та пiдроздiлiв, складених iз
перевдягнених у форму противника злочинцiв, якi посилаються тероризувати
населення, i до виборчих бюлетенiв, заповнених "зникаючим чорнилом". "Вони"
справдi повертаються - вони вже тут, на порозi наших дверей.
У ГУЛАГу енкаведистська адмiнiстрацiя керувала в бараках своєю
"демократiєю" за допомогою сексотiв iз "блатного", кримiнального елемента.
Проект реставрованого СРСР iз головним начальником у Кремлi та його
сексотом, який контролює з київських горбiв сорокавосьмимiльйонний барак пiд
назвою "Україна", - це аж нiяк не орвелiвська фантазiя. Пан Янукович, котрий
представляє "донецьких браткiв" - кримiнальний бiзнес-клан, тiсно пов'язаний
з аналогiчним мафiозним угрупованням Росiї, - є в Українi найвiдповiднiшим
кандидатом на таку посаду. КГБ вiн мусить завдячувати чимало: у радянськi
часи та карколомна кар'єра, яку вiн зробив, маючи за плечима двi судимостi