"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

за розбiй i грабунок, без потужної пiдтримки КГБ була б просто неможливою.
Те, що судовi справи Януковича, як стало вiдомо, зберiгаються в московських
архiвах, робить його для пана Путiна найбiльш ручним i слухняним надбанням з
усiх можливих. До того ж, порiвняно з "Україною Януковича", змодельованою за
зразком сьогоднiшнього Донецька, путiнська власна "керована демократiя"
виглядала б в очах Заходу просто-таки Афiнами Перикла.
Кучма з Путiним ударили по руках. Але гравцем, який втрутився в цей
досконало складений план, став Майдан - i десятки менших "майданiв" по всiй
країнi, що переможним хором скандують "Ю-щен-ко!".
За винятком Донецька. Коли я пишу цi рядки, снiг на його центральнiй
площi ще, певно, i досi заляпаний кров'ю. У недiлю й понедiлок банди
скiнхедiв у чорних куртках побили вiдважний гурт "помаранчевих" донеччан,
яким не забракло духа вийти на вулицi свого мiста, щоб показати, що не ввесь
Донецьк є тюрмою. Демонстрацiя скiнчилася тим, що на снiгу безпорадно лежали
десятки поранених, а мiсцеве телебачення гнiвно таврувало їх як "захiдних
загарбникiв, якi сфальсифiкували вибори на користь цього бандита Ющенка,
який прийде продавати донеччан в американське рабство". Нiчого не нагадує?
1933 рiк, "баварськi братки"... Або 1937-й, Сталiно-вi "агенти iмперiалiзму,
яких треба вiдстрiлювати як скажених собак"?
Вони тут, авжеж. I ми мусимо їх "видавлювати" - мирним, законним,
цивiлiзованим способом. Крок за кроком. Квiти проти кийкiв. Усмiшки проти
автоматiв. Врештi-решт, стрiляє не зброя, стрiляють люди. А з людьми завжди
можна розмовитися - Майдан продовжує в це вiрити.
Ми знаємо, як це було, - мiльйони нас умирали вiд штучного голоду в
1933-му, i ще мiльйони десятилiттями гинули в ГУЛАГу, i десятки тисяч було
вкинуто в тюрми за вiдносно "мирної" брежнєвської доби, i навiть сама наша
нацiональна iдентичнiсть на час розвалу СРСР опинилась була на межi
заникання. Упродовж поколiнь ми, нацiя жертв i виживальникiв, набули
достатнього iмунiтету, щоб упiзнати небезпеку, поки ще не пiзно. А за 13
рокiв нашої, хоч якої куцої й обтятої, незалежностi сформувалися в дорослу
полiтичну нацiю. "Я пишаюсь тим, що я - українець". Цими днями менi часто
випадало таке чути вiд людей дуже рiзного етнiчного походження -
єврейського, росiйського, угорського... Вперше в новiтнiй iсторiї всi ми
тепер просто - українцi, якi разом борються за майбутнє своєї країни. Не за
минуле.
"Ми прибули сюди надто пiзно, - сказав менi днями один захiдний
журналiст. - Не на мiсяцi пiзно, а на роки".
Не можу з цим не погодитись. Тiльки я б сказала - на десятилiття.
Але може, все-таки ще не пiзно.


ЩО ТАКЕ "ПОМАРАНЧЕВА КУЛЬТУРА"
"Новая газета", 20 грудня 2004 р.

Оксана ЗАБУЖКО - одна з найпопулярнiших українських поеток,
письменниця, автор публiцистичних есе. її твори очолюють рейтинги сучасної
української лiтератури. Як перекладач деяких з них, я попросила Оксану цього
разу "перекласти росiйською" те, що вiдбувається сьогоднi в Українi.

Оксано, якi, на твою думку, культурнi витоки "Помаранчевої революцiї"?