"Володимир За¦ць. Втеча (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

вiн обходив свої володiння: обережно розпрямляв прим'яту кимось траву;
морщачись од болю, пiдв'язував обдерту кору; клав у гнiздо пташат, якi
повипадали на землю.
Невдовзi Мишко змiнився з виду, став зовнi страшним. Колючi чагарi
й сухе гiлля так подерли й сколошкали його одяг, що той став подiбний
до шерстi якоїсь тварини, а сам вiн - бородатий, нечесаний - видавався
казковим чудовиськом.
Дiброву Мишко полишати не хотiв, та якби й захотiв, то не змiг би.
Одного разу знiчев'я вiн спробував це зробити, i що далi вiдходив, то
дужче тисла йому груди незнана сила. Метрiв за двiстi вiд лiсу сила ця
стала нездоланною. Хоч як напружувався, обливаючись потом, проте не
змiг бiльше ступити й кроку. Та тiльки-но повернув назад - та сама
сила робила кожен рух легким i пружним. Iти було так легко, що,
здавалось, можна без особливих зусиль злетiти над травою i попливти
повiтрям, радiсно й вiльно, мов у дитячих снах.
Життя було б зовсiм прекрасним, якби не "туристи". Цi варвари
невтомно трощили все, що попадало пiд руку: випалювали, витоптували,
пiдминали, вивертали, ще й смiтили. Пiсля одного з таких "туристських"
вiдвiдувань украй обурений Михайло зопалу надумав викопати для "гостей
лiсу" ямку-пастку з пакiллям на днi, але вчасно схаменувся, уявивши
собi того, хто попаде до пастки. Єдине, на що вiдважився Мишко, це
настрахати непроханих гостей. Увечерi, сховавшись за деревами
неподалiк од наметiв, вiн кричав якомога страшнiше. Молодих захмелiлих
парубчакiв тi крики розважали, та й усе, i вони з демонiчним реготом
i свистом жбурляли на звук у темряву розжаренi головешки i корчi.
Опiки були болючi й гоїлися довго.
Коли "туристи" йшли собi, Мишко лаяв їх немилосердно, прибирав зi
сплюндрованої галявини порожнi пляшки, недокурки, паперове шмаття та
всiляке смiття. Вiн розгладжував руками поглумлену землю й вiдчував,
як пiд його пальцями знову мiцнiє корiння трав i наливаються
соком-силою стебла.
З кожним днем Мишко пересвiдчувався, що його зв'язок з лiсом
набагато мiцнiший, анiж вiн гадав собi напочатку. Спостерiгаючи своє
життя, вiн зауважив, що окремi дiлянки лiсу _безпосередньо_ пов'язанi
з окремими частинами його тiла. Скажiмо, якщо "туристи" розпалювали
багаття на галявi поблизу шосе, то на його лiвому плечi з'являлася
червона болюча пляма, як вiд опiку. Якщо ж вогнище розкладали в
протилежнiй сторонi лiсу - пляма з'являлася на правому плечi. Джерело
в затiненiй лощинi бiля шосе билося з тiєю ж частотою, що й Михайлове
серце.
Одного разу сталася бiда. Задрiмавши, Мишко раптом вiдчув, що
задихається, а лiвий бiк пронизує такий нестерпний бiль, що аж рука
задерев'янiла. Йому стало страшно: вiн зрозумiв, що зараз, ось цiєї
митi, може померти.
Що це? Звiдки цей бiль? Мишко не одразу збагнув причину, а коли
збагнув, почав пробиратись до джерела, хитаючись i хапаючись за гiлля
дерев, чагарник. Цiлу годину долав таку недовгу вiдстань. I вже бiля
лощини впевнився у правильностi свого здогаду: джерело було засипане
смiттям. Хтось привiз його сюди машиною i викинув.
Джерело ще жило - тоненька тремтяча цiвочка витiкала з-пiд купи